11 лютого 1670 р. народився Самійло Величко

Самійло Величко

літописець козацької слави

187023_html_2362227a-300x22511 лютого 1670 року у козацькій родині  в полтавському селі Жуки народився Самійло Величко – знаменитий козацький літописець.

Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку, був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику книгарню.
Успішно склавши іспити, Самійло став спудеєм одного з найавторитетніших в Європі навчальних закладів — Києво-Могилянської колегії, де оволодів латинською, німецькою та польською мовами. Вчився у колегії перед 1690-м, бо з цього року, після успішного закінчення навчання, Самійла Величка скерували на посаду канцеляриста до генерального військового писаря Василя Кочубея. Був його дворянином, тобто служив «в усіляких домашніх справах», а найбільше писарем. В. Кочубей використовував Величка для особливих доручень, включаючи його «у найпотрібніші і секретні на той час військові справи», навіть ті, що йшли цареві, і циферні (зашифровані) до господарів Волоського і Мунтянського. Через Величка проходила й та кореспонденція, про яку І. Мазепа не знав. У такому статусі прослужив 15 років.
На початку 1705 уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де пробув старшим канцеляристом близько чотирьох років, до падіння В.Кочубея. Брав участь у походах, зокрема через Правобережну Україну з помічним військом на допомогу полякам. Очевидно, і в Генеральному війську, і в канцелярії виконував особливі (секретні) доручення, залучався до посольств гетьмана І. Мазепи.
В кінці 1708 заарештований і ув’язнений як людина, наближена до В.Кочубея. Провів декілька років у неволі в Чернігівському краї. Припускають, що з ув’язнення вийшов 1715 за сприяння сина В. Кочубея.
На службу Самійло Величко вже не повернувся. Спочатку оселився в Диканьці, пізніше перебрався до рідної домівки — у Жуки. Літописець учителював, займався літературною діяльністю. Чимало відомостей черпав із великої колекції книг і манускриптів, які зібрав упродовж всього життя. Це були історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Все це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом.
Багаторічне розумове та фізичне напруження позначилися на здоров’ї літописця. Він осліп. Потому диктував нові сторінки свого літопису найнятим писарчукам.
Останні роки життя провів у селі Жуки. Тут помер і похований.
На жаль, могила Самійла Величка до нашого часу не збереглася. Та в центрі Жуків, на узвишші, поруч із каплицею Покрови Пресвятої Богородиці й курганом пам’яті, встановлено гранітну брилу, яка символізує останнє пристанище славного історика козаччини.[1]
Нині в селі, де народився, жив і працював Самійло Величко, зводиться Меморіальний комплекс слави українського козацтва (нещодавно було відкрито першу чергу комплексу пам’яті загиблих козаків).
Величко є автором першого систематичного викладу історії української козацької держави, при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії. Для написання Літопису Самійла Величка він користувався різними джерелами: народними переказами, іншими козацькими літописами, творами іноземних істориків, архівними документами, листами, реєстрами тощо. Автентичність численних документів, наведених у літописі, істориками не заперечується; частина з них відома й з інших джерел.

Літопис складається з 4 частин:
перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
у 4-й частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.
Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.
Головна праця Самійла Величка була видана Київською Археографічною комісією лише у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV (1848, 1851, 1855, 1864 рр.).
Величку також належить велика праця «Космографія», яку він, уже сліпий, продиктував 1728 року. На думку деяких істориків, він написав лише передмову до цієї праці.

Джерело: cossackland.org.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 309 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "11 лютого 1670 р. народився Самійло Величко"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502