11 жовтня 1906 року народився Ігор Савченко

Савченко Ігор Андрійович

український кінорежисер. Твори: «Дума про козака Голоту», «Вершники», «Богдан Хмельницький», «Тарас Шевченко» (закінчений учнями режисера після його смерті у 1951).

110_2Народився кінорежисер у Вінниці 11 жовтня 1906 року. Місто над Південним Бугом було для митця не просто географічним місцем народження – воно відіграло величезну роль у становленні особистості та подальшій творчій біографії. Тут він прожив дев’ятнадцять років, аж поки вирушив далі на “завоювання світів”.

Одноповерховий будиночок, у якому вперше глянув на світ Ігор Савченко, не зберігся. Нині на його місці на вулиці Гната Михайличенка (тоді вона називалась Братською) височить новітній поштамт. Але сталося це в самому історичному серці міста, буквально за кількадесят метрів од трьох величних колишніх храмів: капуцинського, домініканського та єзуїтського кляшторів, обнесених залишками фортечних мурів. А поряд владно нагадували про себе нові часи – гуркотіли вагони першою трамвайною колією, щойно прокладеною по головній вулиці.

Про сім’ю Савченка відомо небагато. Його мати, Софія Іванівна, закінчила в Києві гімназію, потім – інститут імені М.В.Лисенка (нині – консерваторія). Вона мала чудовий голос, тож не дивно, що обрала фах, пов’язаний з музикою. Крім української та російської мов знала також французьку, німецьку, польську. Після переїзду до Вінниці, вже у передреволюційну пору, працювала коректором у друкарні, кореспондентом губернської газети “Юго-Западный край”, викладала вокал у музичному технікумі.

З 1936 року Софія Іванівна працює в бібліотеці імені К.А.Тімірязєва на посаді контролера у читальному залі, стежила, щоб ніхто не порушував тишу. Колеги жартома її називали “зав. тишею”. В період окупації знання німецької мови дозволило жінці влаштуватись на роботу в радіовузол, після відступу німецьких військ повернутись на колишню роботу, але вже на посаду бібліотекаря. За спогадами ветерана бібліотеки Надії Вікторівни Мельник, яка тоді працювала разом із Софією Іванівною і не раз бувала в її скромній однокімнатній квартирці, вона дуже гарно співала і цю любов до співу, до української пісні передала сину. Вона жила у Вінниці до серпня 1945 року, коли Ігор Савченко, який уже перебував у розквіті таланту, забрав її до себе в Москву.

Мистецький дар у Ігоря прокинувся рано. Він дуже любив малювати, мріяв стати художником. Якось зібрав малюнки, поніс у місцеву художню студію і показав викладачам. Після цього його відразу ж зарахували учнем.

Незабаром пошуки себе привели хлопця ще до однієї студії – театральної. Студія була приватною, керувала нею актриса В.Орді-Свєтлова, котра навчала дітей азам сценічного мистецтва. Вона звернула увагу на серйозне обдарування юного студійця і рекомендувала його режисеру міського театру С.Корнєву.

У професійній трупі Савченко починав із найневдячнішої технічної роботи – переписував ролі, підмальовував декорації, допомагав бутафорам, працював робітником сцени. І все ж одного разу йому таки усміхнулась доля: хлопцеві дозволили вийти на сцену в епізодичній ролі замість актора, що захворів. Правда, юнакові довелось зіграти старика. Тоді ж йому пощастило спілкуватися з такими корифеями українського театру, як Гнат Юра та Амвросій Бучма, котрі на початку двадцятих років працювали у Вінниці.

Прагнення до більшої самостійності і повноцінних ролей приводять до того, що він разом із приятелем (в майбутньому теж відомим кінорежисером) Віктором Ейсимонтом очолює молодіжний театр “Червоний галстук”, створений на базі одного з самодіяльних клубних гуртків, разом з ним гастролює по прилеглих районах. Фактично це був агітаційний театр із культпропівською програмою. Тоді ж Савченко бере активну участь в театрі комуністичної просвіти, організованому при радпартшколі.

Зрозуміло, художня самодіяльність у провінційному центрі не могла задовольнити обох юнаків. Вони прагнуть здобути професійну освіту і 1926 року вступають на режисерське відділення Петроградського інституту сценічних мистецтв. Разом з ними їде і подруга Ігоря по шкільному навчанню Тетяна Мучник, яка пізніше стане його дружиною. На цьому вінницький період життя Ігоря Савченка закінчується. До Вінниці він навідуватиметься лише з прем’єрними показами фільмів та ще в гості до матері.

В місті на Неві він навчається в майстерні режисера Л.Вів’єна – видатного діяча культури, одного з перших теоретиків і практиків радянського мистецтва. Однак закінчити інститут йому не довелося. З навчальних аудиторій Савченка тягнуло до самостійної роботи і він скористався першою ж нагодою, аби зайнятися нею. 1929 року він поїхав на першу виробничу практику до Баку і… залишився там. Його запросили працювати головним режисером у Театрі робітничої молоді (ТРОМ), який саме організовувався, і практикант з радістю погоджується. Це була серйозна школа пошуку, адже тромівці, дотримуючись концепції агітаційного театру, намагались заперечити академічну театральну традицію. Були у них, звичайно, прорахунки, але Ігор Савченко здобув і великий досвід.

Тоді ж відбуваються його перші творчі контакти з кіно, коли молодий режисер пробує поєднати обидва мистецтва, використовуючи в постановці п’єси “Нафта” спеціально зняті кадри пожежі на нафтовому промислі. А коли бакинські кінематографісти ближче познайомилися з Ігорем Савченком, режисер М.Шенгелая запропонував йому знятись у ролі есера Дашнака у стрічці “Двадцять шість комісарів”.

У 1931 році відбувається дебют Савченка в кіно уже як режисера. Він ставить короткометражний фільм “Люди без рук”, головною темою якого була політехнізація школи. Тоді ж він як співрежисер бере участь у зйомці фільму “Микита Іванович і соціалізм”, але брак досвіду не дозволяє отримати справді вартісну річ. І Савченко повертається до театру, хоч і продовжує писати літературні сценарії. У цей час він переїжджає до Москви.

Через три роки на заявку зняти фільм “Гармонь” за однойменною поемою О.Жарова відгукнулась студія “Межрабпомфильм”, і закипіла робота. Коли 1934 року стрічка вийшла на екрани, вона прикувала до себе увагу всесоюзної глядацької аудиторії. То було щось зовсім нове, бо тією картиною Савченко започаткував новий жанр у вітчизняному кінематографі – музичну кінокомедію. Звичайно, не обійшлося без певних огріхів, але головне мистецьке завдання постановник виконав: фільм вийшов цілісним і знайшов відгук у серцях глядачів, а критика заговорила про появу молодого режисера, якому пророкували велике майбутнє. До речі, у фільмі одну з важливих ролей – куркуля Тоскливого – виконав сам Савченко.

Подальше творче зростання митця йшло нерівно, що показала наступна робота – кінокомедія “Випадкова зустріч” (1936), яку він поставив за власним сценарієм.

Двадцята річниця більшовицької революції викликала появу цілої низки фільмів на її відзначення, і Савченко не залишився осторонь. Він знімає “Думу про козака Голоту” за мотивами оповідання А.Гайдара “РВР”. Одним з перших у нашому кінематографі він робить головними героями дітей, які беруть участь у революційних подіях.

Але по-справжньому розкрився талант Ігоря Савченка у “Вершниках”, знятих за однойменним романом Юрія Яновського. Героїко-романтичне начало, притаманне літературному твору, було блискуче втілене в екранних образах. Не випадково йому дали визначення “народна драма”. Автор створює не тільки колоритні характери персонажів – образно-смислове навантаження несе у фільмі і монтаж. Мовний ряд у режисера вступає у взаємодію з образотворчою тканиною, і на екрані постає виразне полотно, побудоване за допомогою паралельного монтажу. Образ народу займає у “Вершниках” набагато більше місця, ніж у попередньому фільмі, причому не лише за кількістю масових сцен, а насамперед за широтою охоплення дійсності, що споріднює стрічку з картиною О.Довженка “Щорс”.

“Вершники” закладали підвалини Савчен-кової концепції кінемато-графічного монумента-лізму, яка набуде значного розвитку вже у наступній кінокартині – “Богдан Хмельницький”,

над якою режисер працював разом із досвідченим дрматургом О.Корнійчуком. “Масштабність дії, концентрація в ній великої кількості драматичного матеріалу, розробка колоритного і глибоко психологічного образу Богдана Хмельницького, правдиве змалювання сильних і своєрідних характерів його соратників… є свідченням народження великої народної епопеї”, – напишуть згодом про цю картину історики кіно. До цих слів можна додати, що образ Богдана Хмельницького відзначається також монументальністю, бо саме таким, за тодішніми уявленнями, і мав бути народний вождь.

Коли розпочалась Друга світова війна, у ній своїми засобами воювало кіномистецтво, і одним з бійців цього фронту був Ігор Савченко. Він знімає короткометражний фільм “Квартал № 14”, в основу якого лягла боротьба польських підпільників з німецькими окупантами. Продовжили тему “Партизани в степах України” (1942), зняті в Ашхабаді, куди була евакуйована Київська кіностудія, за грунтовно переробленою Савченком п’єсою О.Корнійчука. Їх, щоправда, не можна віднести до найвищих здобутків режисера, бо далася взнаки спроба поєднати різні кінематографічні стилі, що не завжди було органічним.

Цих недоліків зростання Савченко уник у новому кінотворі про війну “Іван Нікулін – російський матрос” (1944). У ньому розповідається про героїчний подвиг групи радянських моряків, що поверталися з госпіталю в свою частину. Грунтувався він на реальному факті, описаному в тодішніх газетах. До речі, це був перший радянський кольоровий фільм.

Стрічку “Старовинний водевіль” (1946) І.Савченко теж знімав у кольорі, проте надмірна увага до зображального ряду привела до прорахунків суто художніх. Не випадково даний фільм ставлять в один ряд з іншою творчою невдачею митця – “Випадкова зустріч”.

Осмисленню недавньої війни він присвятив нову монументальну картину “Третій удар” (1948), де мали місце і батальні сцени боїв за Крим, і акцентувалась увага на конкретних рядових солдатах та полководцях, причому як радянських, так і німецьких.

Але справжньою вершиною творчості Ігоря Савченка, його лебединою піснею став біографічний фільм “Тарас Шевченко”. Спершу літературною основою його планувалося обрати повість О. Ільченка “Петербурзька осінь”, проте режисера сценарій не задовольнив. Він сам засів за сценарій, звернувшись до всіх доступних джерел про життя та творчість поета. Студії над художньою спадщиною, щоденниковими записами, листами, спогадами сучасників, літературознавчими дослідженнями дозволили викристалі-зувати замисел, реалізація якого ледве вмістилася б у дві серії. І тоді Савченко безжально викреслює все зайве, залишаючи тільки найбільш характерні деталі, а зображуваний період обмежує 1841-59 роками. На роль Шевченка він запрошує молодого актора С.Бондарчука.

Композиційна структура фільму витримана за всіма вимогами кінопоетики. Всі епізоди відібрані і побудовані так, що кожен з них наповнений самостійним змістом, власною поетикою і становить ніби мініатюрну новелу, вихоплену з життя головного героя. Гостра публіцистичність і художня досконалість режисерського малюнка у великій мірі посилюються храктерною деталлю, піднятою до історичного узагальнення. Автор не користується маловідомими фактами з життя Шевченка, третьорядними деталями побуту відобра-жуваної епохи. Савченко бере найвідоміші, найяскравіші факти та деталі і користується ними як художник, принцип якого – примусити глядача на старе, знайоме подивитись по-новому.

Однак закінчити фільм Савченкові не вдалося. Роботу над ним перервала невиліковна хвороба. Для лікування режисер від’їжджає до Москви і назад уже не повертається. Його серце перестало битися 14 грудня 1950 року – у віці всього сорока чотирьох років. Завершували працю над фільмом “Тарас Шевченко” учні Савченка О.Алов, В.Наумов, Л.Файзієв. В робочих нотатках залишився його новий нереалізований замисел – фільм “Зорі”.

Зі спадщини Ігоря Савченка випробування часом витримало далеко не все – більшість тодішньої мистецької продукції взагалі назавжди відійшла в минуле. Як зазначали кінознавці, найвідоміші і найзначніші його фільми позначені явними ідеологічними кліше, оскільки режисер “не був вільним від комуністичного марновірства”. Відзначені Державними преміями блискуче зняті стрічки “Богдан Хмельницький”, “Третій удар” та “Тарас Шевченко” насправді слабо узгоджуються з історичними реаліями.

Однак пошук нових екранних засобів виразності, сміливі спроби розширення художньої мови виводить його в ряд найвидатніших митців століття. Саме йому належить пальма першості у створенні вітчизняної музичної кінокомедії (фільм “Гармонь”), а розлогі кінематографічні полотна (наприклад, уже згаданий “Богдан Хмельницький”) стали одним із найбільших здобутків радянської монументалістики.

Джерело: irp.vn.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 135 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "11 жовтня 1906 року народився Ігор Савченко"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502