13 листопада 1889 року народився Остап Вишня

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко)

український письменник-сатирик і гуморист, автор-засновник художнього жанру нарис-усмішка

217602_html_32e70ea8Павло Михайлович Губенко народився 13 листопада 1889 р. в містечку Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в селянській сім'ї. Його батько, син шевця в Лебедині, Михайло Кіндратович Губенко одружився в Груні з місцевою дівчиною Параскою Олександрівною Балаш.

Закінчивши у 1903 р. Зіньківську початкову школу, Павло Губенко отримав свідоцтво, що давало йому право обійняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але хлопцеві було тільки 13 років, тому батьки віддали його у військово-фельдшерську школу в Києві, де вже рік навчався його брат Василь.

Після закінчення у 1907 р. військово-фельдшерської школи П. Губенко до 1917 р. працює за фахом — деякий час фельдшером в армії, а потім у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західної залізниці у Києві, на Солом'янці. Він не мав наміру присвячувати своє життя медицині, але до своїх обов'язків ставився чесно, сумлінно й віддано. Молодий фельдшер Губенко виявляв широкий інтерес до навколишнього життя, багато читав, активно займався самоосвітою і склав екстерном іспити за гімназію. Захоплення літературою зумовило його вступ у 1917 р. на історико-філологічний факультет Київського університету.

Революційні події 1917 року поставили перед молодим Губенком, який робив свої перші кроки в літературі, питання про вибір шляху, місця в житті і громадянської позиції.

Пізніше Павло Губенко сам відверто й щиро, з відчутною іронією сказав про свої хитання й помилки, про малоприємні "одіссеї" (щоправда, нетривалі) в дні Лютневої, потім Жовтневої революції і громадянської війни. Майже десятиліття потому він писав у "Моїй автобіографії": "Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету — в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до "Просвіти", з "Просвіти" на мітинг, з мітингу на збори, зі зборів у Центральну раду, з Центральної ради на з'їзд, із з'їзду на конференцію, з конференції в Центральну раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам! Де співають, — там і я! Де говорять, — там і я! Де засідають, — там і я!.." (Твори: У 4 т. — Т. 2. — С. 10).

Буремна круговерть революційних подій втягла Павла Губенка в загострену соціально-політичну боротьбу: він бере активну участь в організації профспілки працівників Південно-Західної залізниці.

Рятуючись від переслідувань денікінців, Павло Михайлович був змушений тікати з Києва. Прощавай, університет... А як хотілося здобути вищу освіту! Зупинився Павло Губенко аж у Кам'янці-Подільському.

Період політичного самовизначення майбутнього письменника був короткочасним — рішучий злам у політичній еволюції відбувся у кінці 1919 р. "Демократичні реформи Денікіна", "Про велике чортзна-що", "Антанта", "Допекло!", "Горенько" — це перші друковані політичні фейлетони сатирика проти свавілля та розбою білогвардійських банд, проти буржуазно-націоналістичних урядів та на міжнародні теми. В них помітне не тільки самобутнє художнє мислення Павла Губенка, а й яскравий індивідуальний стиль. Сатирик вражає своїм словом як внутрішніх, так і зовнішніх ворогів революції.

На сторінках кам'янець-подільських газет "Народна воля" і "Трудова громада" Павло Губенко з 2 листопада 1919 р. по 17 лютого 1920 р. опублікував 36 різноманітних за тематикою і жанровими формами творів.

Весною 1920 р. Павло Губенко повернувся до Києва. Восени охоронними органами революції його було заарештовано, і лише через півроку, після тривалих з'ясувань всіх фактів діяльності в часи денікінщини та петлюрівщини, П. Губенка було звільнено вже у Харкові.

З квітня 1921 р. письменник на все життя зв'язав себе з українською періодичною пресою, віддаючи їй усі свої сили, досвід і знання. Він почав працювати в газеті "Вісті ВУЦВК". На сторінках "Вістей" в червні 1921 р. з'явився і фейлетон Павла Губенка "Як Антанті од Корфанті дуже сильно нещастить". Його фейлетони, гуморески й усмішки друкуються в газетах "Селянська правда", в додатках "Молоде село" та "Література, наука, мистецтво". Писав Павло Михайлович швидко, легко й дотепно.

Уперше псевдонім "Остап Вишня", якому судилося назавжди стати літературним ім'ям уславленого майстра сатири і гумору, з'явився під усмішкою "Чудаки, їй-богу!" 22 липня 1921 р. на сторінках "Селянської правди". Це була непретензійно, але влучно написана спогадальня, з літ дитинства самого автора, усмішка, в основу якої покладено поширені на селі жарти й бувальщини.

Перша книга Остапа Вишні "М. Твен — О. Вишня. Сільськогосподарська пропаганда" вийшла друком у 1923 р. У ній надруковано відомий твір славнозвісного М. Твена "Як я був редактором сільськогосподарського часопису" і три гуморески українського письменника — "Агрономова з Публієм Козоцапським полеміка", "Весняна кампанія" та "Про колективізацію".

У 20-ті роки виходять одна за одною десятки книг Остапа Вишні. Серед них "Діли небесні" (1923), "Ану, хлопці, не піддайсь!", "Вишневі усмішки (сільські)", "Кому веселе, а кому сумне", "Літературні усмішки" (1924), "Вишневі усмішки кримські", музичний гротеск на чотири дії "Вій" (1925), "Лицем до села", "Українізуємось", "Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні", "Моя автобіографія" та "Вишневі усмішки театральні" (1927). У 1928 р. "Усмішки" Остапа Вишні були видані в чотирьох томах. Значна кількість гуморесок була перекладена російською, білоруською, молдавською, єврейською та німецькою мовами. Вони друкувались в газетах, журналах, виходили окремими книжками.

Власне, не було взагалі такої теми, на яку б Остап Вишня не відгукнувся оперативно. Гострозорий боєць ідеологічного фронту веде нищівну боротьбу проти світової реакції. Політичну сатиру Остапа Вишні поділяють на такі тематичні підрозділи:

• викриття Антанти та її лідерів ("Антанта", "Антанта — значить згода", "Нові часи, нові пісні", "Чи буде війна?", "Відповідь на меморандум англійського його величества уряду", "Як Керзон у Білому морі рибу ловив і що з того всього може вийти", "Діла єгипетські", "Доповідь", "Приїдіте, посліднеє цілуваніє...");

• розвінчування золотопогонної білогвардійщини ("Демократичні реформи Денікіна", "Про воєводу земської раті", "Треба подумати", "Ми надолужимо", "Государиться...");

• гостре, нещадне осміяння буржуазного націоналізму ("Про велике чортзна-що", "Як з головного атамана сама "могила" залишилась", "Загадки");

• виступи проти фашизму ("Що скоїлось в Італії", "Муссоліні править", "Цеп на Муссоліні").

Критика загалом високо оцінювала творчість Остапа Вишні — віддавала належне його оригінальному талантові, неповторній манері письма, злободенності й актуальності, оперативності виступів та осяжності ідейно-тематичних зацікавлень автора. І це справедливо, адже творчість гумориста і сатирика вже у цей період вийшла на височінь найпомітніших здобутків української радянської літератури, цим самим засвідчивши життєвість та ідейно-художню спроможність сатиричного жанру в умовах пожовтневої дійсності.

26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано. Відбував він свою безневинну провину спочатку в Ухтпечтаборі (Ухта, Комі АРСР), у лютому 1935 р. був переведений в "Печорське відділення", на рудник Еджит-Кирта, через деякий час — знову до Ухтпечтабору. Відбуваючи свої строки, Остап Вишня написав понад два десятки портретних нарисів про людей ухтинського табору — про осуджених, вільнонайманих і окремих працівників з табірної адміністрації (спільна назва добірки цих творів — "Материалы к истории ухтинской экспедиции. 1934 год").

Тут варто зауважити, що згадані портретні нариси витримані не у звичайному для творів про табірне життя настрої (відображення тяжких обставин, жорстоких порядків, антигуманних дій адміністрації тощо), а написані дещо в іншому ключі й пройняті іншим пафосом. Письменник показує, як людина, принижена недовірою та підозрою, скривджена несправедливим судом, знаходить у собі сили існувати, трудитись, зрештою жити.

Після вимушеного десятирічного мовчання почався другий творчий період письменника — 26 лютого 1944 р. вистрілила знаменита "Зенітка". У "Зенітці" Остап Вишня підносить тему мужності і нескореності радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни, утверджує його героїзм і полум'яний патріотизм.

Після цього одна за одною з'являються книги Остапа Вишні: "Самостійна дірка" (1945), "Зенітка" (1947), "Весна-красна" (1949), "Вишневі усмішки" (1950), "Мудрість колгоспна" (1952), "Вибране" (1954), "Нещасливе кохання" (1956).

У цей час Павло Михайлович особливо інтенсивно працює. Він розширює галерею сатиричних портретів політичних діячів Європи й Америки (розпочату ще в 20 — на початку 30-х років).

Визнання в колі театральної громадськості принесла драматургічна творчість Остапа Вишні, а його виступи з проблем розвитку театрального мистецтва заслужили шану знавців сценічного мистецтва. П'єси письменника, написані в комедійному ключі ("Вій", "Запорожець за Дунаєм", "Вячеслав"), з успіхом ішли в театрах Києва, Харкова, Запоріжжя, Москви та інших міст, що було безсумнівним доказом належної оцінки його драматургічної праці.

Жанрова стильова різноманітність творчості Остапа Вишні вражає: памфлет, фейлетон, гумореска, усмішка, лаконічний репортаж, динамічний діалог, оповідь, монолог, шаржово-гротескна. Вона зумовлена ідейно-тематичною різноманітністю сатири і гумору, талантом письменника, його смаками, темпераментом, складом характеру.

З-поміж ряду цінних рис Остапа Вишні як творчої індивідуальності можна назвати авторську компетентність. Вона притаманна всій творчості письменника, зокрема блискуче підтверджується його антирелігійними усмішками.

Остап Вишня гостро висміює хапуг, спекулянтів, п'яниць, бюрократів. У "Дилді", "По ревізії", "У ніч під Новий рік" та інших гуморесках викриваються жадоба, симуляція, ледарство.

Показ трудового героїзму народу — магістральна тема оптимістичних, публіцистично-загострених нарисів "Запорожці", "Весна-красна", "У Макара Онисимовича Посмітного". Провідна ідея публіцистичних нарисів Остапа Вишні "Запорізька сталь", "Запорожці", "Люди! З великої літери!" — уславлення людини-трудівника. Вперше вони були надруковані в газеті "Радянська Україна" та журналі "Україна". Творив їх письменник на "гарячому зрізі" відбудови народного господарства — влітку 1947 р.

Автора любили безмірно... "Тільки нечесні могли не любити його, не любити вже за те, що він жив непідкупний, кришталево чистий, як совість народу", — так писали його колеги.

Глибока людяність, увага, сердечність — таким був Павло Михайлович. Стриманий, замислений, часом навіть сумний, він і смішив, і приваблював до себе якоюсь дивною людяністю. У ньому народ бачив втілення людської совісті, чесності й справедливості. Ніколи ні в чому Павло Михайлович не відмовляв. У важку хвилину він приходив на допомогу своїм друзям і знайомим, а іноді й зовсім стороннім людям.

Письменник залишив нам автобіографічні гуморески "Отак і пишу", "Великомученик Остап Вишня", "Все життя з Гоголем", "Моя автобіографія" та щоденник "Думи мої, думи мої...".

Письменник-новатор не тільки розширив тематику української сатири і гумору, а й збагатив жанрові різновиди. Проте чи найбільше Остап Вишня полюбив гумореску, в якій життєві явища зображуються в добродушному, жартівливому тоні; окремі вади людини Вишня-гуморист піддає лише легкій, доброзичливій насмішці.

Про багатогранність обдарування Остапа Вишні свідчить і віртуозне володіння ним народно-оповідною інтонацією, вміння органічно трансформувати народні дотепи, творчо використовувати влучні прислів'я. Важливу стилістичну роль у творах письменника відіграють діалектизми, архаїзми, професіоналізми. Автор був неперевершеним майстром у створенні сатиричних портретів, у ліпленні гумористичних характерів за допомогою мовної індивідуалізації.

Чесність, талант і правда — таке найзаповітніше ідейно-естетичне кредо Вишні-патріота, Вишні-художника.

Секрет широкої популярності Остапа Вишні — у його єдності з рідним народом. Не міг письменник сидіти в стінах кабінету — завжди поспішав, рвався до людей.

Широко знаний у народі автор усмішок і фейлетонів, він проводив велику громадську роботу. Любив зустрічатися та вести довірчі професійні розмови з молодими сатириками, гумористами — ділитися з ними секретами нелегкого творчого ремесла, надавати дружні поради і потім стежити за їхніми успіхами, виступати у пресі зі словами заохочення й підтримки.

У 1953 р. Павло Михайлович відвідує міста Львів, Дрогобич, Борислав, Рівне, Коломию, Чернівці. У жовтні 1954 р. бере участь у роботі Третього з'їзду письменників України. Остапа Вишню обрано до складу правління Спілки письменників України.

Останні роки свого життя Остап Вишня багато подорожує Україною, виступає перед українськими людьми зі своїми творами. Та де б не їздив письменник, але найкраще йому працювалося й відпочивалося вдома — на неспокійній вулиці Червоноармійській.

У вересні 1956 р. Остап Вишня останній раз виступає перед читачами в Каховці... Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.

Читаючи Остапа Вишню, народ і усміхався, і сміявся, і повнився радістю і гордістю, і сумував, і печалився, і обурювався — багатьох і багатьох струн душі доторкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне, вагоме слово.

За матеріалами: www.ebk.net.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 158 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "13 листопада 1889 року народився Остап Вишня"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502