13 лютого 1884 р. народилася Наталія Полонська-Василенко

Наталія Полонська-Василенко

українська вчена-історик. Авторка близько 200 наукових праць. Підсумком наукової діяльності історика стала двотомна «Історія України».

foto-polonskaНародилася 13 лютого 1884 р. у Харкові в старовинній дворянській родині. Батько, Дмитро Меншов, військову службу поєднував з дослідженням військової історії. Захоплення батька вплинуло на подальший вибір Наталією професії.

1889 р. сім'я Меншових переїхала до Києва. Тут у 1900 р. Наталія закінчила Фундуклеївську Маріїнську жіночу гімназію, а 1906 р. вийшла заміж за прапорщика С. Полонського. Проте шлюб виявився невдалим. Доля жінки і науковця Н. Полонської-Василенко була нелегкою. Їй довелося пережити чимало випробувань і драматичних подій, тернистим був і творчий шлях дослідниці. Наталія Дмитрівна отримала високу, як для жінки того часу, освіту - закінчила історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів при Університеті св. Володимира.

Напередодні Першої світової війни та після неї відбулося і становлення Н. Д. Полонської як педагога та вченого. Потяг до історії, архівних пошуків, наукової роботи спрямували інтерес Н. Полонської до історії Півдня України XVIII ст. Її цікавили заселення краю, його адміністративний устрій, історія Запорозької Січі. Протягом 1910-1918 рр. вона викладала історію в Київській жіночій прогімназії Н. Байкової, а також у приватній жіночій гімназії В. Трифонової (1912-1913 рр.), працювала асистентом кафедри російської історії та методики викладання історії на Вищих жіночих курсах (1912-1915 рр.).

У 1913 р., успішно склавши іспити на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, Н. Полонська отримала диплом, а через два роки склала магістерський іспит з російської історії, і в травні 1916 р. її обрали приват-доцентом. У творчому доробку науковця особливе місце посідають археографічні студії. Починаючи з 1914 р., Н. Полонська плідно працювала в архівах Києва, Москви, Одеси, Сімферополя, Катеринослава. На той час Н. Полонська була дійсним членом Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва, Історичного товариства Нестора-літописця, Таврійської вченої архівної комісії. Розшукувала і готувала до друку унікальні матеріали, більшу частину яких оприлюднила. Зокрема, матеріали з історії Нової Січі, історії Південної України XVIII ст., ордери князя Г. Потьомкіна тощо.

Результатом активної археологічної діяльності молодої вченої став вихід у світ найбільшої наукової праці довоєнного періоду - "Историко-куль- турного атласа по русской истории " (1913-1914).

Від осені 1917 р. до кінця національно-визвольних змагань Н. Полонська викладала на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної, в Київському народному університеті, в київських Географічному та Археологічному інститутах. Після закінчення громадянської війни та утвердження радянської влади активна науково-педагогічна діяльність Н. Полонської перервалась, оскільки більшовики упереджено ставилися до старої інтелігенції. Із втратою під час революції та воєн багатьох документів з архівів України опубліковані Н. Полонською матеріали набули надзвичайної наукової цінності.

У квітні 1923 р. Наталія Дмитрівна вийшла заміж за відомого українського вченого, державного та громадського діяча (колишнього міністра народної освіти в уряді П. Скоропадського) академіка М. Василенка. Проте вже у вересні М. Василенка заарештували й звинуватили в керівництві таємною "контрреволюційною" організацією. У квітні 1924 р. його засудили на 10 років ув'язнення, а Наталію Дмитрівну було звільнено з усіх посад. Але ціною великих зусиль, оббиваючи безліч владних порогів, Н. Полонська-Василенко добилася амністії для свого чоловіка. Та поневіряння сім'ї на цьому не скінчилися. Вони жили в одній кімнаті власної чотирикімнатної квартири (решту займали особи, насильницьки підселені більшовицькою владою). Наталія Дмитрівна все ще ніяк не могла знайти роботу. Тільки за допомогою А. Кримського їй вдалося влаштуватися спочатку тимчасовим співробітником ВУАН, потім реєстратором Центрального архіву давніх актів (ЦАДА). Одночасно вона відновила свою діяльність, зосередившись на вивченні архівних матеріалів з історії українського козацтва. В середині 1920-х років Н. Полонська-Василенко остаточно сформувалась як учений-україніст. 1927 р. вона відновила викладацьку роботу як професор Київського художнього інституту, де до 1932 р. читала курс з археології. У травні 1929 р. вона почала працювати в комісії, що вивчала соціально-економічну історію України ХУІІІ-ХІХ ст. Через рік Н. Полонську-Василенко обрали дійсним членом археологічної комісії ВУАН, яку очолював М. Грушевський.

У 1930-ті роки вчена зазнала цькувань і гонінь нової влади. Її спочатку переводять на принизливу посаду лаборанта, а у 1934 р. звільняють з ВУАН. З жовтня 1935 р. в її житті сталося непоправне лихо - помер чоловік. Того ж року було ліквідовано цвинтар на Аскольдовій могилі, знищені могили її батька й матері.

Після кількох років безробіття, хвороби, самотності у 1937 р. Н. Полонська-Василенко влаштувалася спочатку старшим бібліографом Інституту економіки АН УРСР, згодом старшим науковим співробітником відділу феодалізму Інституту історії АН УРСР. У цей час Наталія Дмитрівна втретє вийшла заміж за відомого економіста та історика кооперативного руху О. Моргуна.

У жовтні 1940 р. в Інституті історії СРСР у Москві, оминувши ступінь кандидата, на підставі рукописних і друкованих праць вона захистила докторську дисертацію "Очерки по истории заселення Южной Украины в середине XVIII в. (1734-1775 гг.)". Водночас Н. Полонська-Василенко відновила і свою викладацьку роботу. Протягом 1940-1941 рр. вона читала спецкурс з історії України на історичному факультеті Київського державного університету, де була обрана професором. Одночасно працювала на посаді старшого наукового співробітника Інституту історії АН УРСР.

На початку війни Н. Полонська-Василенко залишається в Києві. 20 жовтня 1941 р. її призначили директором Інституту археології відновленої УАН. У грудні 1941 р. Н. Полонська-Василенко очолила ЦАДА, де займалася упорядкуванням архівних документів. Після приєднання (в травні 1942 р.) ЦАДА до Головного історичного архіву ім. В. Б. Антоновича на правах відділу давніх актів Н. Полонська-Василенко очолила цей відділ, де працювала до вересня 1943 р. У 1941-1943 рр. Н. Полонській-Василенко вдалося повернути унікальний комплекс актових книг, що становили єдиний масив джерел з історії Правобережної України ХVІ-ХVІІІ ст., інші історичні документи.

19 вересня 1943 р. Наталія Дмитрівна разом із чоловіком і групою науковців виїхала до Львова. На початку 1944 р., коли радянські війська просувалися все далі на Захід, Н. Полонська-Василенко отримала запрошення викладати українську історію в Українському вільному університеті (УВУ) у Празі. Через деякий час перебирається до Мюнхена, де разом з іншими українськими вченими-патріотами почала активну роботу з відновлення Українського вільного університету. Мюнхенський період - апогей наукової творчості Наталії Полонської-Василенко. В еміграції вона опублікувала численні дослідження з історії України Х-ХІV ст. Читала курс історії України, була деканом філософського факультету УВУ. В 1946 р. вчена працювала на кафедрі історії української церкви Української православної богословсько-педагогічної академії. 1964 р. вона стала одним із співзасновників Українського історичного товариства, що об'єднувало науковців еміграції. 1947 р. її обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, 1948 р. - Української вільної академії наук, 1953 р. - Міжнародної академії наук у Парижі.

У 1969 р. вийшла друком книжка Н. Полонської-Василенко "Видатні жінки України", де вчена висвітлила діяльність знаменитих українських жінок починаючи від княжої доби.

Наталія Дмитрівна - авторка майже 200 наукових праць, які становлять золотий фонд української історіографії в царині історії Запоріжжя та Південної України XVIII ст.

Підсумком усієї наукової діяльності історика стала двотомна "Історія України" (1973-1976). Репринтне відтворення мюнхенського видання цієї праці в Україні - визнання заслуг науковця перед Батьківщиною.

Ще 1961 р. Н. Полонській-Василенко довелося пережити смерть третього чоловіка. Сама вона померла 8 червня 1973 р., не доживши вісім місяців до свого 90-річчя, у Дармштадті (ФРН). Поховали її поряд із чоловіком на цвинтарі містечка Новий Ульм.

Джерело: univ.kiev.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 141 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "13 лютого 1884 р. народилася Наталія Полонська-Василенко"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502