14 березня 1891 року народився Амвросій Бучма

Амвросій Бучма

український актор і режисер

П'ятнадцятирічним юнаком ступив на професійну сцену талановитий син львівського залізничника і пралі Амвросій (Бронек) Бучма. Останній з дев'яти дітей бідної родини, де лишились в живих тільки він та старша сестра Ольга, Бронек з дитинства виявляв здібності до музики (самоук гри на скрипці), мав гарний вокальний голос (співав оперні партії) і виразно копіював перехожих, вчителів і друзів. Ольга, успішна актриса театру товариства "Руська бесіда" ("галицький соловейко") привела Бронека до режисера Йосипа Стадника і хлопець досить швидко з танцюриста й співака трупи став одним з провідних її акторів. Тут він здружився на все життя з Лесем Курбасом - реформатором українського театру, організатором Мистецького Об'єднання "Березіль".

Бучма унтер-офіцером австрійської армії потрапив у полон до росіян і після втечі з каторжних робіт у Середній Азії опинився на Україні. Був прийнятий до театру Миколи Садовського, виїхав з ним на Захід. Організував у Дрогобичі "Новий львівський театр", який мандрував теренами України. У Вінниці у 1920 році на базі цього театру був утворений театр ім.І.Франка і керівництво ним передано Гнату Юрі (нині Національний академічний театр, працює в Києві).

Найбільш значною роллю цього періоду стала роль Барона ("На дні" М.Горького у постановці Г.Юри). Актор так писав про неї: "Я підходив до образу Барона з двох боків: перш за все шукав у ньому те, чим він живе сьогодні, - бруд, гіркота падіння, туга і безпросвітний туман "дна", а з другого боку намагався розкрити інші істотні риси образу - все в минулому, в мріях, в спогадах. Показати роздвоєність цього образу було моїм головним задумом при роботі над роллю Барона. Контраст між мрією і дійсністю в Бароні - це прірва між його вчорашнім і сьогоднішнім. Чим вона глибша, тим яскравіший, виразніший характер Барона, тим загостреніше постає перед глядачем соціальне єство образу..."

З 1923 року Бучма є провідним актором "Березоля", опорою Леся Курбаса в його театральному новаторстві, пошуках нових засобів виразності українського театру ХХ століття. Принциповою і для актора, і для театру стала перша роль Бучми - образ Джіммі Хіггінса в однойменній виставі за Е.Сінклером. В ньому успішно і високохудожньо поєдналися два напрямки тогочасного українського театру, яким відповідно надавали перевагу режисер Лесь Курбас і актор А.Бучма: театр "перетворення" і театр внутрішньої правди життя людського духу на сцені. Створений Бучмою образ Джіммі став синтезом березолівської умовної театральності з безмежно глибокими людськими почуттями, підвладними тільки митцям школи переживання.

Серед прийомів, застосованих актором в роботі над роллю, виділяються такі, що мають визначальне значення в його арсеналі. Перш за все це темпоритмічний малюнок образу і контрастність у застосуванні засобів сценічної виразності, що полягала в суперечності між комізмом зовнішності й трагічним пафосом думок. Один з провідних мотивів бучмівського Джіммі, американського робітника, - тема звичайної, "маленької", людини, гостроактуальна на той час. Очевидці-сучасники відзначали спорідненість гуманістичного підходу до цієї теми та її образного втілення Бучмою з пізнішими творами Чапліна в кіно. Позиції двох великих митців були дуже близькими, тільки шляхи вирішення різні: у Чапліна - комедія, у Бучми - трагедія. Однак у смішному Чарлі проглядала трагічна і велика душа, а в трагічній постаті Джіммі було дещо смішне.

У трактуванні образу Джіммі Хіггінса Бучма виявив ще один виконавський аспект - створення "безпафосного пафосу". До революційного пафосу актора підносила органічна природність і могутня сила почуттів героя, насиченість думки. В результаті подальших творчих експериментів Бучма знайшов прийом підкреслення моменту найвищого пафосу побутовою, але образною деталлю, застосованою з почуттям міри. Ця деталь підкреслює природність і масштабність людських почуттів.

У кожному образі актор-психолог був гранично достовірний і конкретний, кожний створений ним тип був насамперед особою, індивідуальністю, що було виявом розуміння актором типовості. Крім Джіммі кращі ролі Бучми цього періоду - брат Жан ("Жакерія" за П.Меріме), Каляєв ("Пролог"), Дудар ("Диктатура" І.Микитенка), Гайдай та Платон у п'єсах О.Корнійчука "Загибель ескадри" та "Платон Кречет" та ін. Він багато знімається в німому кіно - Микола ("Микола Джеря"), Ярощук ("Нічний візник"), німецький солдат ("Арсенал"), Лейзер та Йоселе ("П'ять наречених"), Еміль ("Проданий апетит"), Сашко-музикант ("Напередодні") та ін.

А.Бучма вперше відтворив на екрані образ Тараса Шевченка від юності до кінця життя Кобзаря у двосерійному фільмі режисера П.Чардиніна (Одеська кінофабрика, 1926). В цьому образі вражала правда людського буття - фізичного і духовного, краси розуму і гіркоти серця. Бучма зумів у німому кіно передати процес виникнення поетичного образу, навіть народження конкретних віршів. Іронічний або гнівний погляд, постать, сповнена сарказму чи обурення, розкривали таємниці поетичної творчості Шевченка. В ролі Тараса Шевченка Бучма не просто відтворив історичний образ, а створив національний тип, характер. Бучма грав не стільки страждаючого, скільки перемагаючого героя, духовного переможця. Завдяки виконавській майстерності Бучми фільм "Тарас Шевченко" мав великий успіх.

Робота в німому кіно була творчою лабораторією, в якій народжувалися, знаходилися нові засоби виразності (зокрема знамениті бучмівські паузи), нові думки.

У 1935 році, після компартійного розгрому театру "Березіль" і арешту Курбаса, Бучма, разом з Н.Ужвій та Д.Мілютенком, був переведений з Харкова до Києва у театр ім. І.Франка, де працював до кінця життя. Тут він зіграв видатні ролі: Іван Коломійцев ("Останні" М.Горького), Ленін ("Правда" О.Корнійчука, вперше в Україні), Микола Задорожний ("Украдене щастя" І.Франка, Державна премія за 1940 рік).

Початок сценічного життя п'єси І.Франка "Украдене щастя" поклав театр "Руської бесіди" (прем'єра у 1893 р.). В сезон 1913-1914 рр. А.Бучма брав участь у виставі як учасник масовок та виконавець епізодичної ролі Першого парубка. У тій постановці Миколу Задорожного грав перший безпосередній учитель молодого актора Василь Юрчак, Михайла Гурмана - Лесь Курбас, Анну - уславлена К.Рубчакова. Сам автор п'єси був задоволений тією постановкою й зокрема виконанням Юрчака - гранично простого у засобах зображення простого галицького селянина. А.Бучма наслідував учителя щодо правди сценічного життя образу, але підніс його до масштабів філософського змісту. У ролі Миколи його правда життя досягла надзвичайних висот, достовірність стала головною акторською барвою. Всі засоби були підпорядковані ідеї вистави. Так Бучма навмисно спотворив себе гримом: зробив великий ніс, рясні зморшки, ріденькі вуса й довге пасмами волосся, побоюючись, що боротьба за людську гідність може підмінитись на сцені любовним суперництвом двох чоловіків за жінку. Головним у трактовці Бучмою образу Миколи було те, що в некрасивому, затурканому гуцулові актор показав прекрасну душу, сповнену найкращих почуттів. Психологію свого героя актор розкривав через фізичну дію - саме фізична дія посилювала складність і глибину образу. Амвросій Бучма наділив Миколу Задорожного характерним власним жестом - знизуваням правим плечем. Цей рух з'являвся у Миколи в стані збентеження, коли він замикався в собі, захищаючись цим плечем від болю й горя.

Роль Миколи Задорожного була для Амвросія Бучми програмною, як Гамлет для Мочалова, Іван Непокритий для Крушельницького, Ярослав Мудрий для Мар'яненка. В цій ролі найбільш повно виразився його талант, найяскравіше виявилися особливості акторської манери. Тріумф вистави "Украдене щастя" на сцені Театру ім. І.Франка зумовив поширення постановок творів Каменяра на сценах театрів України і Радянського Союзу.

15 травня 1941 р. Україна урочисто відсвяткувала 50-річчя Амвросія Бучми, а 27 травня колектив театру виїхав на гастролі до Москви і Ленінграду. Майстерність А.Бучми викликала захоплення у широкого загалу російської публіки і здобула визнання колег. Віра Юренєва, заслужена артистка Росії, так писала про Бучму: "Він здійснює споконвічне "надзавдання" театру, - не тільки дивувати і захоплювати, ні, - потрясати уяву і серця глядачів, поширюючи їхнє уявлення про дійсність. За щедре акторське полум'я, за "довгочасні" враження,.... за ніжну любов до людини хочеться тепло подякувати нашому гостеві прекрасному артистові Бучмі."

Війна не припинила роботи франківців. А.Бучма, на той час головний режисер театру, перебував разом з колективом в евакуації (Семипалатинськ, Ташкент), виїздив на чолі фронтової бригади франківців на Сталінградський та Донський фронти (1942-43). Під час перебування у Ташкенті А.Бучма поставив на сцені Узбецького театру ім. Мукімі "Наталку Полтавку". Вистава йшла багато років по війні з незмінним успіхом у глядачів.

В ці роки актор знімався і в кіно - Басманов ("Іван Грозний" реж. С.Ейзенштейн, 1944-45 рр.) [ФОТО], Яценко ("Нескорені" реж. М.Донськой, 1944 р.).

Після повернення до Києва сполучав роботу в театрі з роботою художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів. Знімався: підпільник Лещук ("Подвиг розвідника"), боцман Дзюба ("В далекому плаванні"). За роль Макара Діброви в однойменній виставі за п'єсою О.Корнійчука одержав другу Державну премію другого ступеня (1949).

Один з найвизначніших театральних режисерів О.Д.Попов, виступаючи на обговоренні вистав театру ім. І.Франка під час декади українського мистецтва і літератури в Москві (1951 р.) сказав: "Головне і найдорогоцінніше у творчості Бучми в Макарі Діброві - це багатство внутрішнього життя образу, "другий план", величезна внутрішня "завантаженість". Але все це реалізується у спілкуванні, у взаємодії з присутніми. І коли "другий план" ролі стає у Бучми першим, - це надзвичайно ясно і відчутно для зали глядачів. Бучма не робить нічого зайвого, він працює наче по формулі великого скульптора, який визначив своє мистецтво як мистецтво "відсікати зайве".

Бучма у простих фізичних діях, знайдених ним для ролі Макара, умів передати найглибші думки і переживання. Його знаменита сцена з ватянкою загиблого сина увійшла в історію мистецтва як справжній шедевр акторської творчості: погляд старого шахтаря Діброви впав на ватянку Петра, яка лежить на столі. І дрож горя пройняв його постать. Важкими кроками підійшов до столу, взяв ватянку. Ступив кілька кроків уперед, ноги ослабли, присів на пагорбок. Ніжними дотиками розгорнув фуфайку, склав клапоть до клаптя, зашкарублою рукою гладить тканину - здається, малий Петрусь заснув на колінах у батька. Голова Бучми низько нахилена, очі глибоко сховані. Та ось пальці спіткнулися об дірки від куль - ці кулі наче влучили в самого Макара. Очі його широко розкрилися. Вони повні скорботи, горя і жаху. Цей біль поривчасто зводить Макара-Бучму на ноги, штовхає до хати. А там те ж горе й сльози... Старий Діброва, не дійшовши до ганку, зупиняється на авансцені. На широких долонях піднімає простріляну одежину, з нелюдською силою горя і любові глухо вимовляє слова: "Сину мій, сину..." І заридав, зронивши голову на ватянку. Ця мовчазна сцена тривала близько чотирьох хвилин.

Робота А.Бучми над образом Макара Діброви позначена ще й старанною працею над словом спільно з автором - О.Є.Корнійчуком , в результаті чого в текст були внесені відчутні зміни.

В цій ролі А.Бучмі випав небачений успіх. Робота над образом Макара Діброви стала підсумком його творчого шляху, вінцем прекрасної акторської симфонії про Людину.

У повоєнний період А.Бучма займався режисурою в театрі і кіно. Консультував фільми. Викладав у Київському театральному інституті ім.І.Карпенка-Карого, професор (1940?). Серед учнів - народні артисти Н.Копержинська, К.Степанков. Він автор статей з проблем театрального мистецтва - збірка "З глибин душі" (1959). Виступав на радіо і телебаченні. Обирався депутатом Київської міськради, членом першої Президії новоутвореного після війни Українського Театрального Товариства. Нагороджений багатьма урядовими орденами і медалями.

А.М.Бучма помер у святвечір 6 січня 1957 року внаслідок довготривалої хвороби Паркінсона. Похований на Байковому кладовищі у Києві. Його іменем названо вулицю в столиці України, театральну премію, був пароплав в низах Дніпра, встановлений пам'ятник на території Одеської кіностудії, меморіальну дошку на будинку № 14 по вул. Володимирській, де А.Бучма прожив останні 13 років свого життя.

Дружина - Бучма-Бжеська Валентина Юхимівна, засл. арт. Уз. та УРСР, актриса театрів "Березіль" та ім.І.Франка. Син (від першого шлюбу дружини) Бжеський Ігор Юрійович, режисер театру, кіно і телебачення. Онука - Заболотна Валентина Ігорівна, театрознавець, кандидат мистецтвознавства, професор Національного Університету театру, кіно і телебачення ім.І.Карпенка-Карого.
Про А.М.Бучму надруковані монографії І.Піскуна (1956), Б.Львова-Анохіна (1959), О.Бабишкіна (1966), В.Заболотної (1984).

Джерело: www.tmf-museum.iatp.org.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 222 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "14 березня 1891 року народився Амвросій Бучма"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502