14 травня 1920 народилася українська політична та громадська діячка Ярослава Йосипівна Стецько

Ярослава Йосипівна Стецько (насправді Анна Євгенія Музика, по чоловікові Стецько; 1920-2003, Мюнхен), активістка ОУН (б), політична емігрантка, антикомуністка, засновниця «Конгресу українських націоналістів» (КУН), дружина першого заступника керівника ОУН (б) С.Бандери (з 1941) Ярослава Стецька (1912-86; керував антибільшовицьким блоком народів, був головою Проводу ОУН-Б), соціолог, політолог, психолог і журналістка.

11268027_655476017920667_1057068077_n.d3f644086fffdc57d9564e6039f5d8985587Ярослава Стецько володіла англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, польською, словацькою та білоруською мовами, була почесним громадянином Львова (з 1993) і нагороджена Орденом Св. Ольги III ступеня (2000).

«У 20-30-х роках у пошуках кращої долі тисячі українців емігрували до Північної і Південної Америки, Австралії, і навіть Африку. Інші, зокрема члени Організації українських націоналістів - піднімалися на боротьбу за незалежну як від Польщі, так і Радянського Союзу вільну Україну. До цієї організації в свої 18 років долучилася і Ганна Музика. Її старший брат, пізніше загиблий, був членом ОУН, - пише. Олександр Галух. - Ще в шкільні роки під час навчання в Теребовлі (Тернопільська область) одна з кращих учениць у класі, відмінниця Анна, прекрасно знає віку математику, латинську, історію, отримала від своєї польської наставниці лінійкою по руках лише за те, що говорила українською мовою. Цей, здавалося, нешкідливий для тих часів вчинок вчительки став для Ганни Музики яскравим свідченням ставлення польської влади до всього українського. Як розповідала в одному з інтерв'ю «ФАКТАМ» Слава Стецько, тоді «ми протестували як вміли: влаштовували національні українські вертепи, ставили казки, співали пісні». Взимку молодь збиралася у кого-небудь будинку, а влітку - в лісі і вивчала історію України, яку потім переказували молодшим. Анна Музика, сприймаючи хлопців виключно як соратників по боротьбі, згадувала: «вважала себе некрасивою і думала що не подобаюся ім. А усвідомлення, що я ще й жінка, прийшло в 24 роки, коли вперше зустрілася з Ярославом».

У 1930-і поступила у львівський політехнічний інститут. У 1938 вступила в ОУН, взявши собі псевдонім Слава, де і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Ярославом Стецьком. Саме в ОУН (після розколу - в ОУН (б)) молода пара Стецько зробила свою кар'єру. У той час, як Ярослав Стецько був призначений заступником Степана Бандери, його дружина керувала жіночим відділом та відділом у справах молоді ОУН (б). Після створення в 1943 УПА Ярослава Стецько активно брала участь у створенні медичної сітки ОУН (б). Незважаючи на те, що її чоловік був заарештований німцями ще в 1941, сама Ярослава Стецько піддалася арешту лише в 1943. При відступі вермахту в 1944, Ярослава Стецько бігла до Німеччини, де був інтернований її чоловік. Ярослав Стецько був звільнений з-під варти в 1944 і подружжя Стецько оселилося в Мюнхені, який став центром оунівської еміграції.

«У 1943 році гітлерівці заарештували її за розповсюдження листівок з текстом пропаганди націоналістичних ідей. Через рік, у 1944 році, друзі допомогли їй звільнитися з в'язниці, і за наказом Проводу ОУН Анна вирушила до Відня, розповідає Олександр Галух. - Саме там, на конспіративній зустрічі в кафе, вона познайомилася з гарним чоловіком, легендарною особистістю - Ярославом Стецько - і закохалася в нього з першого погляду. «П'ємо ми каву, він щось про політику говорить, а я дивлюся на нього в усі очі і нічого не чую», - згадувала Ярослава Йосипівна».

«Через кілька місяців після цієї зустрічі тяжкопораненого соратника Степана Бандери Ярослава Стецька утримували під посиленою охороною в госпіталі містечка Шітонгофен (Чехія), який знаходився під контролем комуністичної влади, продовжує Олександр Галух. - Дізнавшись про це, Анна організувала викрадення свого коханого і відвезла спливаючого кров'ю Ярослава в американську зону окупації в Мюнхені. По дорозі Ярослав раз у раз називав свою віддану соратницю не інакше, як Славою. У 1946 році вони одружилися, і Анна взяла прізвище чоловіка. Новим же ім'ям для себе, а заодно і псевдонімом для підпілля, вона вирішила обрати те, яким називав її поранений Ярослав. «Ми завжди намагалися зрозуміти один одного», - розповідала Ярослава Йосипівна і приводила такий приклад. Він говорив: «Ти революціонерка, тобі не можна різними цяцьками цікавитися». Але потім якось сам привіз мені з Мексики сережки, кулон і перстень з аквамарином». До речі, подарований чоловіком перстень і обручку вона носила до кінця своїх днів. Ярослав Стецько завжди для неї залишався першим і єдиним коханням».

У квітні 1946 в Мюнхені був створений Антибільшовицький блок народів (АБН), до складу якого увійшли антикомуністичні організації 15 народів Європи та Азії. Ярослав Стецько був обраний президентом АБН, а Ярослава Стецько стала членом ЦК АБН. Незабаром вона була призначена шефом прес-бюро АБН. З 1948 Ярослава Стецько була головним редактором друкованого органу АБН «АБН - Кореспонденція» і редактором журналу «Український огляд». Крім того, в 1948-1953 вона була членом правління молодіжної організації «Група української молоді». У той же час Ярослава Стецько закінчила мюнхенський інститут політичних наук. Після вбивства Степана Бандери в 1959 чоловік Ярослави Стецько очолив ОУН (б), а сама вона стала його заступником.

Проживши більшу частину життя в еміграції, подружжя побували майже в усіх країнах світу, де знаходилися українці. У багатьох містах і столицях вони організовували багатотисячні демонстрації протесту проти комуністичного режиму, вимагали у радянських посольств у різних державах звільнення політв'язнів. «В одну з річниць голодомору оунівська молодь, - як повідомляє журналіст, - нагадала про організований Сталіним страшний геноцид, кинувши порожні труни на територію радянського посольства в столиці Австралії Канберрі

Після вимушеної еміграції Ярослава Стецько вперше приїхала в Україну до святкування 30 червня 1991 року 50-річчя «Акту проголошення відновлення незалежності України», яке пройшло у Львові. Таким чином вона протягом 47 років не була у себе на батьківщині. У тому ж році Ярослава Стецько переїхала в Україну на постійне місце проживання.

В Україні Ярослава Стецько своїм першим завданням поставила собі створення на основі ОУН (б) політичної партії. 18 жовтня 1992 ця партія була створена і отримала назву «Конгрес українських націоналістів» (КУН). Ярослава Стецько була обрана головою партії. На цій посаді вона перебувала до своєї смерті. 27 березня 1994 КУН брав участь у перших парламентських виборах на Україні після здобуття незалежності 24 серпня 1991. Партія провела в парламент 5 депутатів, однак сама Ярослава Стецько у виборах взяти участі не змогла, оскільки виданого їй в 1991 паспорта почесного громадянина не було достатньо для реєстрації як кандидата в депутати.

На початку 1997 проходили довибори до Верховної Ради України по Надвірнянському (№ 201) виборчому округу (Івано-Франківська область). Отримавши до того часу повноцінний український паспорт, Ярослава Стецько взяла в них участь і виграла, набравши 86,6% голосів виборців. 2 березня 1997 вона принесла присягу народного депутата України.

Вкінці 1997 був створений блок партій «Національний фронт», до складу якого увійшли Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія та КУН. 18 грудня 1997 Ярослава Стецько зареєструвалася кандидатом від цього блоку по багатомандатному виборчому округу (№ 2 за партійним списком). Однак 26 січня 1998 вона зареєструвалася як кандидат від «Національного фронту» по одномандатному округу № 89 (Івано-Франківська область). Від цього округу вона і була обрана до Верховної Ради 56,36% голосів. Примітно, що головним противником Ярослави Стецько на цих виборах був Олексій Івченко, який набрав 10,80% голосів, тоді ще безпартійний, а згодом її наступник на посту глави КУН.

Будучи найстаршим за віком депутатом Верховної Ради, Ярослава Стецько 14 травня 1998 відкривала перше засідання новообраного парламенту. На парламентських виборах 31 березня 2002 Ярослава Стецько виступала під номером 11 виборчого списку «Нашої України» і втретє була обрана депутатом Верховної Ради України. 14 травня 2002 вона знову приводила до присяги депутатів українського парламенту.

Через важку хворобу Ярослава Стецько поїхала на лікування до Мюнхена, де і померла 12 березня 2003. 20 жовтня 2007 в Києві, на Байковому кладовищі було урочисто відкрито пам'ятник Ярославі Стецько. Меморіальні дошки з барельєфом Ярослави Стецько є на будівлях в Івано-Франківську та Тернополі (відкрита 30 травня 2010).

«Феномен Слави Стецько, на мій погляд, полягав у тому, що ця жінка-політик була прапором об'єднання нації - від Півдня і Сходу до Заходу, - сказав Ігор Швець, який з 1991 до 1996 року керував референтурою з робітничих питань та соціальної політики Головного Проводу Конгресу Українських Націоналістів і добре її знав. - Великий недолік, що сьогодні в нашому політикумі не культивується об'єднавча хвиля, а політиків такої ваги, освічености, культури, як Слава Стецько, днем з вогнем не знайдеш».

Додамо до цього, що на сьогоднішній день Україні особливо необхідно не тільки єдність політиків Заходу і Сходу, Півночі і Півдня, а й єднання робочої, селянської та творчої маолоді в добровільних, а не в «урядових» організаціях, по всій країні і незалежно від віросповідання. Ці об'єднання могли б займатися буквально всім - від спорту та організації радісних свят до проповіді українського гуманізму і національного духу по всій країні.

Джерело:   incognita.day.kiev.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 73 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366