17 травня 1937 р. народився Василь Лісовий.

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

(нар. 17.05.(насправді 29.08) 1937 у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл.)

– п. 20.07. 2012, м. Київ.

Філософ, організатор самвидаву в 60-х роках. Виступив з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарності побажав бути засудженим разом з ними.

1284113537Народився в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 (запам’яталися слова матері: “От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали”), про колективізацію, розкуркулення і голодомор 1933 року. Ця усна істо-рія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.
1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966—1969 навчався в аспіран-турі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у Київському універси-теті. З 1969 — співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961. З 1966, паралельно з науковою роботою, інте-нсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і — з допомогою В.ОВСІЄНКА — в студентському середовищі. Л. – автор самви-давської статті “Лист виборця Антона Коваля”.

Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Л. до відкритого протесту. Разом з Є.ПРОНЮКОМ видав №6 („київський”) самвидавського журналу “Український віс-ник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Л. також написав “Відк-ритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:

“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструк-тивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”. Мабуть, це й прави-льно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” — це вже просто справа, обернена про-ти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи — ось чому прошу мене також заарештувати і судити”. (Ярослав Добош — громадянин Бельгії, який у кінці 1971 зустрічався з шістдесятниками у Львові й Києві, був заареш-тований КГБ, а після розкаяння в пресі й по телебаченню видворений. Див.: „Справа Добоша”).

Лист фактично призначався для розповсюдження як самвидавський матеріал. З цією метою на друкарській машинці в червні — липні 1972 було виготовлено близько 70 екземплярів листа і складений список людей, яким передбачалося вручити їх. Але 06.07.1972 Є.ПРОНЮК був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиніст-ки. Л. встиг 05.07 відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л.Брежнєва, один — віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В.Щербицького, один — вручити секретареві парткому Інституту філософії. 06.07 Л. був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту бу-ла звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра ЛІСОВА-ГРИЦЕНКО (народила сина Оксена 21.07).
Л. не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 06.12.1973 засудив Л. до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. за-слання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Посправниками Л. були Є.ПРОНЮК та В.ОВСІЄНКО.

Карався в мордовських таборах ЖХ-385/3 (п. Барашево, 1974-1975), № 19 (пос. Лєсной). У кінці 1976 разом з іншими політв’язнями переведений у пермські табори: ВС-389/37, пос. Половинка, до середини 1978; № 35, ст. Всесвятська. Покаранням за пере-хід на статус політв’язня утратив рахунок.

1979 етапований на заслання в пос. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Заявив протест проти введення радянських військ в Афганістан. Йому створили нестерпні умови на роботі, він покинув роботу і був засуджений за звинуваченням у “дармоїдстві” до 1 р. таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у пос. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання до Л. приїхала дружина Віра ЛІСОВА з дітьми Мирославою та Оксеном.
Звільнений у липні 1983.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського р-ну (1987-1989), у 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук, 1989 реабілітований, у 1990 поновле-ний на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового спів-робітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії Украї-ни цього інституту. Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнарод-ному університеті (1996 – 1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002). Брав участь у конференціях та круглих столах, наукових та організованих громадськими ор-ганізаціями (УРП, ОУН, Громадянською позицією тощо). Публікував статті на теми філософії і політології, готував навчальну літературу, укладав антології, перекладав філософську літературу з англійської та німецької мов, опублікував спогади.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Джерело: museum.khpg.org

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 59 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502