19 липня 1876 народився Володимир Мойсейович Чеховський

----------s.d3f644086fffdc57d9564e6039f5d898562319 липня 1876 народився видатний український політичний і релігійний діяч Володимир Мойсейович Чеховський (Володимир Мусійович Чехiвській; 1876-1937), соціал-демократ, прем'єр-міністр і голова Ради міністрів Української народної республіки (УНР) в грудні 1918 — лютому 1919.

Один із засновників Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Депутат першої Державної думи Російської імперії. Брат священика Миколи Чеховського і Олекси Чуприни-Чехівського (1889–1955, соліст-бас і диригент хорів, старшина Армії УНР, 1918 –1921 перебував з Українською Республіканською Капелою в турне Галичиною, Західною Європою, помер у Франції). Автор богословських і церковно-історичних праць, в тому числі: «Київський митрополит Гавриїл Банулеско-Бодоні» (1905), «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми» (1922, друге видання — Франкфурт-на-Майні, 1947); «Боротьба чехів за волю і правду за часів Гуса», «Кому служить церковне панство на Україні», «Основи визволення Церкви з-під влади князів тьми», «Церковне панство на Україні», статей у виданнях «Україна» та «Церква і життя».

Народився у селі Гороховатці на Київщині в родині священика. Закінчив Київську духовну академію (1900) зі ступенем кандидата богослов'я. Потім склав при університеті іспит на вчителя гімназії. Під час навчання в академії входив (з 1897) до складу студентського гуртка українських соціал-демократів-«драгоманівців». Магістр богослов'я (1905).

В 1901–1904 — помічник інспектора Подільської духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, з 1904 — Київської духовної семінарії (переведений з попередженням за українофільські погляди). У 1905 році за революційну діяльність його перевели у Черкаси.  У 1905–1906 рр. вчитель російської мови в Черкаському духовному училищі, учитель історії літератури та теорії словесності в Черкаській чоловічій гімназії, організував групу УСДРП. В 1902–1904 член Революційної партії України, потім, до кінця січня 1919, був членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП виникла в грудні 1905 року з Революційної української партії (РУП); складалася з інтелігенції, почасти з робітників і селян. Підкреслюючи національні питання і домагаючись автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії. За Гетьманату УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в Українському Національному Союзі, в підготовці перевороту і в формуванні Директорії, до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду (В. Чехівський, Б. Мартос, І. Мазепа) або брали участь в інших урядах.

У 1906 р. обрано до 1-ї Державної Думи Росії, після розпуску якої він за участь в українському національному русі відбував заслання у Вологодській губернії, був висланий до Вологди, але в 1907р. повернувся в Київ. У1908–1917 рр. жив у Одесі, де викладав у гімназії, комерційному і технічному училищах. Брав активну участь у діяльності Української громади і товариства «Просвіта», редагував газету «Українське слово». Перебуваючи під «гласним наглядом поліції», за свої політичні погляди й національні переконання зазнавав постійних гонінь. Він не раз втрачав посади, терпів обшуки, але продовжував боротьбу за національну справу.

Від березня 1917 р. В. Чехівський очолював Одеський комітет УСДРП, у квітні цього року представляв Одеську українську громаду на Всеукраїнському національному конгресі у Києві, входив до його президії, був обраний до ЦР. У травні за пропозицією делегації останньої його рекомендовано на заміщення посади помічника куратора або окружного інспектора Одеської шкільної ради. Деякий час очолював Одеську філію Всеукраїнської учительської спілки.

В. Чехівський користувався великим впливом в одеському Українському керівничому комітеті, який багато зробив для скликання 28–30 червня 1917 р. Херсонського губернського українського національного з’їзду. Вітав делегатів з’їзду від імені українських соціал-демократів Одеси та фракції УСДРП ЦР. На п’ятій сесії ЦР (21 червня 1917 р.) доповідав про рішення українських соціал-демократів Одеси домагатися від Тимчасового уряду визначитися у ставленні до автономії народів. Влітку 1917 р. Чехівcького обрали гласним Одеської міської думи від українських партій. Певний час очолював Херсонську губернську раду об’єднаних громадських організацій, а в жовтні–листопаді 1917 р. – Одеський ревком. У листопаді ЦР призначила його політичним комісаром міста і водночас доручила виконання обов’язків губернського комісара освіти Херсонщини.

Наприкінці 1917 року розпочинається активна політична діяльність В. Чехівського у Києві. Після підписання на початку 1918 р. УНР Брестського мирного договору В. Чехівський різко засудив політику ЦР, особливо її рішення запросити в Україну австро-німецьке військо. За це газета соціалістів-федералістів «Нова Рада» навіть звинуватила його у зраді національних інтересів. Проте його все ж таки обрали членом ЦК УСДРП, а 13 квітня 1918 р. РНМ УНР затвердила на посаді директора департаменту сповідань з правами товариша міністра.

За правління П. Скоропадського В. Чехівський оселився у Києві, працював у міністерстві сповідань та церковної політики, але не полишав партійної роботи: співпрацював в органі УСДРП «Робітнича газета», писав публіцистичні статті та розвідки з соціально-економічних питань. У процесі підготовки антигетьманського повстання став активним діячем Українського національного союзу, увійшов до Українського революційного комітету.

У ніч із 13 на 14 листопада 1918 року організував у Києві виступ проти гетьманського уряду. Ввечері 14 грудня до прибуття в місто формувань Директорії Український революційний комітет, очолюваний В. Чехівським, призначив тимчасовий орган влади – Раду комісарів. 15 грудня 1918 р. населення оповістили, що «волею народу відновляється Українська Народна Республіка. Влада в місті переходить до народного уряду республіканської Директорії». Після прибуття 19 грудня 1918 р. до Києва Директорія на об’єднаному засіданні з міністрами, керуючими міністерствами та комісарами міністерств 24 грудня проголосила себе верховною владою в УНР, оприлюднивши відповідну Декларацію. Тоді ж було затверджено РНМ, головою якої призначили українського соціал-демократа В. Чехівського. Але утворити команду з однодумців йому не вдалося. Формував уряд значно поміркованіший М. Шаповал. До уряду увійшли 6 членів УСДРП, 5 – УПСР, 2 – УПСФ, 3 – УПСС та 2 позапартійних, які співпрацювали з українськими соціалістами-самостійниками. За національним складом уряд був українським, крім міністра єврейських справ. І. Мазепа пізніше характеризував його як велику коаліцію українських сил. Під час його прем'єрства, 22 січня1919, був проголошений універсал про об'єднання УНР і Західно-Української народної республіки (ЗУНР) в соборну (єдину) Україну (так званий «Акт Злуки» — «Акт з'єднання»). 1 січня 1919 уряд УНР схвалив закони про державну мову України (українську) і про автокефалію Української православної церкви, затверджені потім Директорією. 5 січня уряд схвалив земельний закон, затверджений Директорією 8 січня.

«На всіх етапах громадсько-політичної діяльності В. Чехівський величезного значення надавав справі збереження й розвитку національної культури українського народу, —підкреслюютьісторики. — Не випадково керований ним уряд ще наприкінці 1918 р. розглянув питання про утримання особового складу університетів, про штати Державної академії мистецтв. 1 січня 1919 р. РНМ схвалила, а Директорія затвердила «Закон про державну мову Української Народної Республіки», підписаний особисто прем’єром. Того ж дня з’явився вироблений за його ініціативи закон про вищий уряд Української автокефальної православної церкви. 8 січня 1919 р. РНМ по доповіді В. Чехівського прийняла законопроект про створення національної бібліотеки УНР, 17 січня – про утворення у Києві Головної книжкової палати.

Дотримувався лівих політичних поглядів, виступав за компроміс з більшовиками, був противником угоди з Антантою — у цих питаннях його позиція була близька до точки зору Володимира Винниченка. Дуже мало впливав на діяльність армії УНР. За словами колишнього міністра віросповідань при Скоропадському Василя Зиньківського (1881-1962; український релігійний філософ, богослов, культуролог іпедагог,емігрант з 1920 року, пізніше священик), в перший день появи військ УНР у Києві в грудні 1918: «Я несподівано отримав записку від Чеховського, який виявився нині прем'єр-міністром при Директорії. Чеховський попереджав мене, щоб я перші дні не ночував удома, що взагалі мені нічого боятися не слід, але в перші дні потрібно берегтися. Я був зворушений дбайливістю нового прем'єра про мене — зворушений, що в перший день вступу у владу він згадав про мене. А разом з тим якось відразу відчув все безсилля нової влади, раз прем'єр-міністру доводилося рекомендувати мені «не ночувати вдома». Очевидно, «повноти» влади він не мав».

Зрив спроби домовитися з більшовиками, успішний наступ Червоної армії та прагнення керівництва УНР домовитися про спільні дії з французами призвели до того, що в лютому 1919 уряд Чеховського пішов у відставку. Після цього Чеховський перебував в опозиції до Симона Петлюри, навесні 1919 був одним з організаторів Трудового конгресу в Кам'янці-Подільському, що піддав критиці політику української влади з лівих позицій.

Залишився на території України після її заняття Червоною армією, в 1920 був одним з лідерів Української Комуністичної партії (незалежних). У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. Був радником митрополита Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Василя Липківського (1864-1937; Митрополит Київський івсієї Русів 1921-27, розстріляний НКВД) і благовісників («проповідником») в УАПЦ. Організатор Пастирських курсів у Києві. Був одним з головних ідеологів української церковної автокефалії, прихильником християнського соціалізму. У жовтні 1927 — голова другого Всеукраїнського собору УАПЦ.

«Більше пролити світло на справжній образ Володимира Чехівського дає можливість його доробок, створений дещо раніше, - пише Микола Яковенко. - В книзі «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми» (1921 рік) при детальному описі церковної історії проводиться паралель з ідеями свободи України в духовному плані. Починається опис з підняття проблеми приєднання Київської митрополії до Московської у 1686 році, автор стоїть на позиціях неприпустимості такого приєднання та потреби незалежності церкви. Критикується і підлеглість церкви політиці держави в Російській імперії. Чехівський застерігає від подібної ситуації в майбутньому. Також визначає більш справедливу та незалежну субординацію, яка повинна бути в церкві. Але наприкінці Володимир Чехівський визначає мету Всеукраїнського собору, що якраз тривав тоді: «Відродивши ієрархію, чисту від суєвірства панослужіння й архієреєпоклонства, від темної влади «князя миру сього», св. Собор визволив Українську Церкву від підлеглості московській панській стародержавній традиції».

За радянських часів Володимир Чехівський працював в історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), був професором медичного та політехнічного інститутів у Києві, викладав на соціально-економічних курсах.

29 липня 1929 року він був  заарештований у справі «Спілки визволення України». Це була показова справа, сфабрикована ОДПУ Української СРР наприкінці 1920-тих років, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції. Мета — дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в рамках централізованої політики геноциду української нації, здійсненого урядом СРСР у 1932-1933 роках. На лаві підсудних опинилися голова Президії ВУАН Сергій Єфремов, колишній прем’єр-міністр Директорії УНР Володимир Чехівський і його брат священик Миколай Чехівський, письменниця, дворянка Людмила Старицька-Черняхівська, директор трудшколи №1 ім. Т. Шевченка Володимир Дурдуківський – всього 45 осіб. Процес відбувся над 45 керівниками і головними діячами т. зв. СВУ, у будівлі Столичного оперного театру у Харкові від 9 березня до 19 квітня1930. Всього до судового процесу 1930 року залучено 474 осіб.

«Крім всього іншого «на процесі «Спілки визволення України», - як пише І.М.Преловська, — в 1930 році В. Чехівський репрезентував собою всю УАПЦ, яку звинуватили в антирадянській діяльності. Фігура Чехівського була дуже зручною, оскільки його причетність до діяльності українських партій до 1917 року, а також посада головного ідеолога (благовісника) УАПЦ зробили його уособленням церковної «антирадянської» діяльності. В ДА СБ України є не тільки декілька томів слідчих справ самого В. Чехівського, але й багато згадок в інших архівно-слідчих справах, які проходили по процесу «СВУ». Його брата Миколу під час слідства, напевно, вирішено було зробити такою постаттю в церковному середовищі, яка мала на процесі демонструвати те, яким чином колишні петлюрівські вояки і офіцери «переховувалися під виглядом попів» і нібито користувалися толерантним ставленням держави до церкви, щоб приховати своє «темне минуле».

19 квітня 1930 Чеховський був засуджений до розстрілу, заміненого 10-річним ув'язненням. Відбував покарання в Хабаровському і Ярославськомуполітізоляторах, з 1933-у Соловецькому таборі особливого призначення, в 1936 додатково засуджений до трьох років позбавлення волі.3 листопада 1937 розстріляний за вироком трійки УНКВС Ленінградської області в карельському урочищі Сандармох разом з великою групою української інтелігенції.

«Хто ж такий Володимир Чехівський?» – запитує Микола Яковенко у своїй статті «Чехівський: урядовець, духовник, жертва урочища Сандармох». І сам же відповідає: «Володимир Чехівський – громадський та політичний діяч, який зміг створити й визначний набуток в духовній сфері, зокрема, в становленні Української автокефальної церкви. За цією трафаретною фразою ховається ціле життя».

В. Чехівський був одружений на Олені Сіцинській (26 лютого 1882-1969). Вони познайомилися десь у 1902-1903 роках в домі її дядька – видатного церковного, громадського і наукового діяча, о. Юхима Сіцинського. Шлюб Олени Володимирівни і Володимира Мусійовича відбувся у 1906 році в с. Топала біля м. Балти, де її батько о. Володимир Січинський був священиком. Останні 18 років свого життя Олена Чехівська провела серед української громади у м. Філадельфії (США), куди вона виїхала разом з іншими емігрантами з України після закінчення окупації. Померла 10 листопада 1969 року.

Їхня донька Люба народилася у 1907 році в Одесі. Але їй не судилося довго прожити – вона померла після ускладнення на серце від скарлатини 16 жовтня 1923 року. Похорон був пишним, з катафалком із живих квітів, співав хор храму Св. Софії Київської, сам митрополит Київський о. Василь Липківський у митрополичому облаченні супроводив похорон до Покровської церкви, де і було поховано Любу Чехівську. Згодом, коли цвинтар було ліквідовано владою у 1934 році, Олена Чехівська перенесла могилу доньки на Лук’янівський цвинтар разом із кущем калини, що, звичайно, коштувало батькам страждань і турбот.

Джерело: Україна Incognita

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 416 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "19 липня 1876 народився Володимир Мойсейович Чеховський"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502