2 квітня 1905 р. народився Серж Лифар

Сергій Михайлович Лифар (більш відомий у світі та і в Україні як Серж Лифар) один із найвидатніших танцюристів минулого століття.

Народившись в Києві і в молодості емігрувавши до Франції, Лифар до кінця життя у своїх думках прагнув на береги Дніпра, в край свого дитинства і юності.

І на своїй могилі на паризькому кладовищі він заповів написати всього 4 слова «Serg Lifar de Kiev» - «Серж Лифар із Києва».

serj-lifarСерж Лифар народився в Києві 2 квітня у 1905 році в багатій родині чиновника. Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Пізніше Сергій Михайлович згадував, як, гостюючи в свого діда у Каневі, слухав розповіді про героїчне минуле України та роздивлявся «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького». З дитинства Лифар співав у церковному хорі Софіївського собору, грав на скрипці, а також відвідував клас фортепіано в Київській консерваторії, однак визначальним у майбутній кар'єрі став вступ у балетну секцію Броніслави нежіночих. Саме ця балетна школа і стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави. Коли Ніжинська емігрувала до Парижа вона покликала у свою трупу кращих учнів - серед них був і Лифар.

Самовіддана праця й фанатична любов до танцю дуже швидко зробили зі скромного, допитливого юнака першого соліста «Російського Балету». У 1929 він очолив балетну трупу «Гранд-Опера». Більше 30 років пропрацював Лифар у цьому театрі - був його солістом, хореографом, педагогом.

Серж Лифар заснував у Парижі інститут хореографії, ввів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором університету танцю і почесним президентом національної ради танцю при ЮНЕСКО.

Світ балету був не єдиним захопленням Лифаря. Він товаришував із багатьма художниками, серед яких були Пабло Пікассо, Жан Кокто, Кассандр (Адольф Мурон), Марк Шагал, які оформили багато його спектаклів.

Звільнення з театру підштовхнуло Лифаря професійно узятися за пензля. У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках, афішах, записках — олівцем, помадою, гримом. У 1972—1975 роках виставки картин Лифаря користуються великою популярністю: Канни, Париж, Монте-Карло, Венеція. Хоча сам Лифар доволі стримано ставився до свого захоплення. «Графічні, майже пластичні роботи я присвятив своєму другові Пабло Пікассо. Він був настільки люб'язним, що здивувався, замилувався і гаряче порадив мені продовжувати. Тільки ж я не художник, а хореограф, що малює», — писав він у останній автобіографічній книзі «Мемуари Ікара». Він залишив після себе понад сотні оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет — балет, рухи, драматургія танцю.

Другою його пристрастю були книжки. Почалося усе із особистого архіву Сергія Дягілєва, який складався з колекції театрального живопису і декорацій та бібліотеки (близько 1000 назв). Лифар викупив її у французького уряду за гроші, отримані за рік роботи в Гранд-Опера. Як пізніше згадував хореограф: «Гроші на купівлю дягілевського архіву я заробив ногами».

Серж Лифар зібрав одну з найцікавіших в Європі російських бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI-XIX ст. Особливе місце в його бібліотеці займала і «Пушкініана», найдорожчим скарбом якої були 10 оригіналів листів поета до Гончарової, рідкісні видання, інші пушкінські раритети.
Україна і Київ до кінця життя залишалася світлою мрією Лифаря. «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий і величний Дніпро» - говорив він. А коли, вручаючи Орден Почесного Легіону, Шарль де Голль вже вкотре запропонував Лифарю стати громадянином Франції, Лифар відповів: «Я українець і цим пишаюся». Він так і залишився «персоною без громадянства» - не зміг відректися від своїх коренів, предків і землі, на якій народився. Одного разу Лифар прийшов до Гранд Опера у вишиванці, а потім поділився своєю мрією: «Хочу повернутися в Україну. Однак вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції - забули ».

За своє життя Серж Лифар тільки один раз побував у Києві - в 1961 році, це було для нього великим щастям. Після смерті Лифаря його дружина передала в дар Україні найцінніші скарби з його особистої колекції - Орден Почесного Легіону, Золоту Туфельку прикрашену діамантами, сценічні костюми, скульптурні портрети Сержа.

Джерело: kolibri.co.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 283 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "2 квітня 1905 р. народився Серж Лифар"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502