2 липня 1825 року народився Володимир Александров — український письменник з російським прізвищем.

"От ви пишете про царських генералів. Для чого? Вони ж служили царю, у них навіть прізвища не українські" - закидають мені добродії.

Так, пишу, так, служили, бо України державної не існувало. Так Іван Котляревський теж був успішним майором царської армії. А чи багато Ви бачили сучасних генералів, як оцей, народжений 190 років тому і теж із неукраїнським прізвищем?

Не відомо, яке прізвисько мав козак Василь, син Олександра; відомо, що став він священиком, тому мусив обрати прізвище на великоруський копил – і став Александровим. Отак козацький рід проріс на Слобожанщині священиками з російськими прізвищами.

Його онук - Степан Васильович Александров закінчив Харківський колегіум, був сільським священиком: українською мовою служби правив, дітей виховував у церковній школі. На дозвіллі о. Степан збирав фольклор, зачитувався "Енеїдою" І.Котляревського, потроху писав. Правда, його твори вийшли друком через 2 роки після смерті автора, але психологізм поеми "Вовкулака" високо оцінив Іван Франко.

200px-Aleksandrov_V_SСин Степана Васильовича – Володимир Александров народився 2 липня 1825 р. у. с. Бугаївці на Харківщині. Там і досі стоїть церква, пастирем якої був о.Степан. Оскільки родина не мала особливих коштів на навчання, закінчив Харківську духовну семінарію, потім медичний факультет університету. У 29 років удостоївся звання доктора медицини, але коштів на придбання приватної практики не було, тому подався на військову службу. Служив лікарем у Варшаві, Полтаві, Керчі, дослужився до генерала. І всюди Володимир Александров залишався собою: в родині з дружиною Олександрою та дітьми спілкувалися тільки українською; стіни його кабінету прикрашали портрети українських письменників і усіх гетьманів. Мав прекрасну бібліотеку (у Харкові у його бібліотеці займався самоосвітою художник Сергій Васильківський, племінник В. Александрова).

Поет прекрасно декламував, знав напам’ять безліч народних пісень, добре їх співав, акомпануючи собі на бандурі. Оселя Александрових у Харкові по вул. Великій Сумській була своєрідним українським культурним центром, де можна було витепліти душею, послухати поезії Павла Грабовського, насолодитися розмовами з Борисом Грінченком, Марком Кропивницьким.

А, щоб власні діти зростали українцями, Володимир Александров спілкувався вдома українською, він складав для малечі вірші. Наприклад, малі Александрови довго не могли запам’ятати, що кавун, гарбуз, диня – ягоди, городина, тобто родичі. От батько вигадав віршика:

"Ходить гарбуз по городу,
питається свого роду -
"Ой чи живі, чи здорові
всі родичі гарбузові?"

Володимир Степанович для дітей і родичів створив домашній театр, де ставили вистави, написані самим Александровим: "Ходить гарбуз по городу", казки "Коза-Дереза", "Івашечко", "Чижикове весілля".

Написав лікар і опублікував тексти оперет "За Німан іду" та "Не ходи, Грицю, на вечорниці", які Михайло Старицький переробив на драматичні твори.

Збирав генерал етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії. Уклав Александров "Народний пісенник із найкращих українських пісень", "Український кишеньковий календар за 1887 рік".

Перекладав Володимир Александров поезії Г. Гейне, А. Міцкевича, М. Лермонтова, інших авторів. Витлумачивши німецький оригінал, написав знамениту пісню "Розбите серце" ("Я бачив, як вітер березу зломив…"), яку Антон Рубінштейн поклав на музику. Його переклад із німецької поезії Людвига Рельштаба "Ти несись, мій спів з мольбою" став популярним романсом (цей переклад є і у Миколи Огарьова).

На схилі літ Александров уклав історичну збірку "Гетьманщина" (колекція портретів гетьманів України від Б.Хмельницького до К.Розумовського з біографіями), підготував лібрето опери П. Щуровського "Богдан Хмельницький". 1886—92 випустив два альманахи "Складка".

10 січня 1894 року у Харкові помер 68-річний Володи́мир Степа́нович Александров, український поет, доктор медицини, генерал.

"Яке коріння – таке й насіння...", - кажуть недарма. Українською стежкою дідів-батьків пішли й діти. Дочка генерала Людмила Александрова народилася в м. Ізюм, випускниця Варшавської консерваторії. Одна з перших жінок-професійних композиторів царської Росії. Вона написала музику до двох романсів-шедеврів "Дивлюсь я на небо" (сл. М. Петренка, аранжування Якова Степового) та "Повій, вітре, на Вкраїну" (сл. С. Руданського). У 1872 році романс "Повій, вітре, на Вкраїну" дебютував на сцені в опереті Володимира Александрова "За Немань іду".

У часи розстріляної українізації до списку улюблених Сталіним пісень увійшла "Дивлюсь я на небо", але дозволялося виконувати тільки перші два куплети.

Людмила Володимирівна працювала вчителем у Харкові, нерідко приїздила до Бугаївки, де мала приятелів, які не корилися більшовикам, кілька разів піднімали повстання. Через це у 1937 р. непокірних чоловіків с. Бугаївки оголосили японськими шпигунами й розстріляли у харківському Лісопарку, де згодом розстріляли декілька тисяч польських офіцерів. Кажуть, що це стало причиною зникнення Людмили Александрової: зникли всі відомості про Александрову, фото, навіть дати життя. Її романси звучали по радіо, зі сцен, але їх називали народними піснями (тобто байстрючатами).

А ви кажете "царські генерали"…

автор: Ганна Черкаська

Джерело: uamodna.com

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 305 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "2 липня 1825 року народився Володимир Александров — український письменник з російським прізвищем."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502