21 червня 1890 р. народився син Івана Франка, український письменник, командувач авіазагону УГА – Петро Франко.

Петро Іванович Франко

педагог і письменник.

фото: Львівська газета

фото: Львівська газета

Син І. Франка, народився 21 червня 1890 року в с. Нагуєвичах біля Дрогобичa; закінчив Львівську Політехніку; співзасновник Пласту; Член Наукового Товариства ім. Шевченка.

У 1911-1914 роках був учителем тіловиховання в філії української гімназії у Львові. Восени 1911 року організовує в своїй гімназії пластові гуртки та переводить з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видає книжечку «Пластові ігри та забави».

З 1914 року в ступені поручника командує сотнею Легіону УСС. З 1918 року сотник Петро Франко веде референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії в Красне Буського району, аж до її інтернування в 1920 році.

Від 1922 до 1930 року учитель гімназії в Коломиї. У 1931-1936 році працює старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока.

З 1936 до 1939 року учителює в гімназіях у Львова та Яворова. Між тим, в 1937 році, видає працю «Іван Франко зблизька». Від 1939 по 1941 рік працює деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обирається депутатом до Верховної Ради УРСР.

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали та писав оповідання. Автор підручника шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки; історичні оповідання «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії»; спогадів «Іван Франко зблизька» (1937), кіносценарій за повістю «Борислав сміється» та ін.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 р. вивезений радянською владою зі Львова. Загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі на станції Прошова коло Тернополя з поїзда, яким Петра Франка радянські солдати намагалися вивезти на схід. За іншими даними, загинув в катівнях НКВС влітку того ж року.

Син Каменяра: Петро Франко

Геніальна постать часто відвертає увагу від його родичів. Унаслідок такі люди менш відомі, ніж чимало їхніх не обов’язково видатних сучасників.

Ця істина стосується і сина другого після Шевченка українського літератора.

Петро народився в Нагуєвичах 28 червня 1890 року. Навчався в Академічній гімназії та “Львівській політехніці”, де студіював хімію. 1910 р. брати Петро й Тарас Франки заснували у Львові пластовий відділ – один із перших у Галичині, з 1913-го – члени парамілітарної організації “Січові Стрільці”. На початку Першої світової війни Петро добровольцем вступив до легіону Січових Стрільців. Оскільки мав диплом інженера й узагалі був схильний до техніки, отримав скерування до авіаційної школи в Сараєво. Відтак служив в авіаційній частині австрійської армії.

Після Листопадового Зриву П. Франко очолив авіаційний відділ державного секретаріату військових справ,
а водночас його призначили командиром летунського відділу УГА. Власне Петро Франко створив і розбудував авіацію української армії. Авіація УГА дислокувалася в Красному (тепер – селище міського типу Буського району). Напередодні відступу УГА з Красного 21 травня авіаційна частина на чолі з
П. Франком поділялася на три сотні та мала близько
50 літаків (із них 20 бойових). Крім 16 пілотів-галичан, Петрові Франку вдалося завербувати для служби
в українській армії також австрійських пілотів, а найкращим пілотом вважали естонця (так вважає Андрій Козицький, на мою ж думку, це росіянин родом із Естонії) Євського.

1919 року П. Франко потрапив у полон. Його інтернували в краківському таборі для військовополонених. Але син Каменяра не занепадав духом. За золотий перстень він виміняв в охоронця мундир польського вояка, переодягнувся й утік. Перечекавши певний час, він прибув до Львова. Невдовзі одружився та переїхав до Коломиї, де його призначили професором місцевої державної гімназії (1922-1930). Водночас викладав у так званому “таємному” Львівському українському університеті та брав активну участь у пластовому русі.

На подальшу долю П. Франка справив суттєвий вплив професор Ігнатій Мосьціцький (див. про нього “Газету” за 2 грудня 2005 р.) – його колишній учитель. Як соціаліст І. Мосьціцький не міг не цікавитися долею сина великого Каменяра. До того ж учителі завжди мають сентимент до своїх учнів. На приязнь
І. Мосьціцького (президента Польської республіки в 1926-1939 рр.) не вплинула навіть участь П. Франка в польсько-українській війні (про що він не міг не знати). Петро Франко потребував грошей і звернувся до І. Мосьціцького з проханням допомогти. У відповідь той наполіг, щоб
П. Франка включили до групи польських інженерів, які поїхали працювати в СРСР на запрошення радянського уряду.

Петро Франко влаштувався на посаду співробітника Науково-дослідного інституту прикладної хімії в Харкові (1931). Працюючи там, опублікував низку наукових праць, підручник із хімії, енциклопедичний словник із хімічної термінології, запатентував 36 винаходів у галузі переробки молока та викладав хімію в місцевій політехніці. А ще інтенсивно працював на ниві літератури, переробляв батькові твори для постановки їх на театральній сцені, написав кіносценарій “Борислав сміється” та повість.

1936 року польські громадяни отримали ультиматум – покинути СРСР упродовж доби. Щоправда, для сина Каменяра зробили виняток. П. Франка викликали в НКВС і запропонували йому прийняти радянське підданство. Він відмовився. Повернувшись у Галичину, учителював у приватних українських гімназіях в Яворові та Львові. Водночас його остаточно захопила література. У той час Петро писав спогади, оповідання, повісті, поеми, перекладав з англійської та польської тощо.

1939 р. І. Мосьціцький посприяв, щоб П. Франка включили до групи польських інженерів, яких запросив на роботу уряд Японії. Петро планував вирушити до Японії 20 вересня 1939 р. через Відень. Тим часом Львів захопила Червона Армія. П. Франко сприйняв прихід визволителів насторожено та мав намір нелегально перейти німецько-радянський кордон. Проте його швидко розшукали й викликали до щойно сформованого обкому КП(б)У. Там пояснили, що син Каменяра дуже потрібний радянській владі, наговорили компліментів, запропонували депутатський мандат і ще багато чого. П. Франко завагався і... погодився. Тож саме син Каменяра зачитав на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР ухвалене в Львівському оперному театрі рішення про включення Західної України до складу УРСР. За слухняність Петра Франка призначили деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі (нині – Комерційна академія) та директором щойно створеного музею його батька з дуже пристойними окладами. Відтак ім’я П. Франка не сходило зі шпальт преси: ось бачите, стверджували більшовики, як Франко полум’яно агітує за радянську владу.

Після нападу Німеччини на СРСР П. Франко отримав особисту охорону. 28 червня 1941 р. (себто в день народження П. Франка) йому, професорові Кирилові Студинському (див. про нього “Газету” за 7 жовтня 2005 р.) і професорові Мар’янові Панчишину (див. “Газету”
за 21 жовтня 2005 р.) звеліли готуватися до евакуації. М. Панчишин останньої миті сховався і врятувався. Натомість П. Франко, як і
К. Студинський, вирушили на Схід. Сліди обох розшукують і досі...

Ігор Чорновол

"Львівська газета" П'ятниця, 08 вересня, 2006 року, № 163 (970)

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 1569 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "21 червня 1890 р. народився син Івана Франка, український письменник, командувач авіазагону УГА – Петро Франко."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502