21 січня 1913 року народився Григорій Нудьга

Григорій Нудьга

український літературознавець, фольклорист, критик. Досліджував літературу передшевченківської доби, походження українських пісень.

nudhaНародився 21 січня 1913 у с. Артюхівці Роменського району Сумської області (в церковній книзі записали «сын казака»). Цікава деталь – брат його прадіда Семен Нудьга зрікся своєї частки батьківського майна на користь сліпої сестри Марії, виїхав до Харкова, став поетом, написав у 1849 році збірку «Ліра», наслідуючи Шевченка (див. БП №251). В Артюхівці  малий Григорій навчався у початковій школі, потім 1928 року закінчив Глинську семирічну трудову школу, а 1931 року - Гадяцький педагогічний технікум. Зі спогадів Г. А. Нудьги:
Наша місцевість була багата на кобзарів, сюди давно йшли вчитися кобзарського мистецтва, тут пройшов навчання Остап Вересай. З ним я зустрічався на ярмарках і повсякденному житті. Змалечку, зі шкільних років приятелював з кобзарем І. Запорожченком, згодом з Є. Адамцевичем, з родиною кобзарів сусіднього села Сологубами.
Після технікуму працював вчителем у рідному селі. Восени 1932 року, коли почалася нещадна «викачка» хліба і всіх продуктів з села – організував делегацію селян до урядових установ з обґрунтованим проханням зменшити плани хлібозаготівель, які можна було виконати лише зібравши урожай за 4 (!) роки. Делегацію вигнали, а Г. А. Нудьгу, як організатора жорстоко переслідували. Чудом пережив страхіття голодомору 1932-1933 рр.,  – спогади пізніше написав до журналу «Київ».
Перші вірші, нариси, статті надрукував у 1931 році у гадяцькій газеті «Будівник соціалізму»
Восени 1933 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
В зв’язку з перенесенням столиці до Києва частину студентів (і Григорія Нудьгу в їх числі) перевели до Київського університету, який він закінчив у 1938 році.

Після переїзду до Києва – мав тут багато нового, раніше незнаного: літературні ідеї, люди, явища... Слухав лекції С. Савченка, С. Маслова, найбільше зблизився з П. Поповим (керував моїми першими спробами фундаментальніших досліджень), О. Білецького,  А. Кримського, А. Хвилі, М. Грунського... Найбільше зацікавили роботи М. Зерова, А. Шамрая, П. Филиповича, а з давніших – В. Перетца своїми багатствами фактів, знанням джерел. Тоді обираю за принцип: для дослідника знання джерел і фактів – основне. Наука починається з факту. В подальших часах велику увагу маю до факту, особливо до невідомого. Хотілося, щоб кожна робота читачам приносила бодай щось нове, чимсь його збагачувала. Дидактичної тріскотні й так було багато. Увагою до факту, як основи наукових висновків, привертали зацікавлення роботи М. Возняка, з яким пізніше мав на цю тему багато розмов.
Ще будучи студентом, у 1935 році Г. А. Нудьга опублікував свою першу статтю про кобзаря Івана Запорожченка, працював у 1936-37 рр. на посаді молодшого наукового співробітника Інституту фольклору Академії наук України, виїжджав у фольклорні експедиції на Чернігівщину і Сумщину. Друкував розгорнуті літературні й фольклорні статті в журналах (див. БП №№1-6). Однак після появи в одній з київських газет статті-доносу Д. Кушнаренка та І. Грицутенка (які за рекомендацією Г. А. Нудьги потрапили на роботу до інституту – «віддячили») « Викорінити решти буржуазного націоналізму в Академії Наук» на працівників Інституту фольклору, і Г. А. Нудьгу в тому числі, з інституту був звільнений. Дякувати богу не розстріляли і дали закінчити університет.
Попри рекомендації в аспірантуру залишатися в Києві було небезпечно - перебрався до Полтави, де з грудня 1938 року працював викладачем педагогічного інституту. Звідки й пішов на фронт з перших днів війни - у червні1941 року. Воював, як командир взводу, спочатку молодший лейтенант, а з березня 1942 року – лейтенант, в складі 6-ої армії Південно-Західного фронту , кілька разів виходив з оточення. Цей факт пізніше так здивував львівського кагебіста, який розглядав черговий донос «пильних» співробітників інституту на Г. А. Нудьгу, що той спитав: «Якщо Ви дійсно такий ворог радянської влади як тут понаписували, то чого воювали за неї, а тим більше виходили з оточення» – до його честі справу закрив. Однак під час харківського наступу у 1942 році Г. А. Нудьга разом з усією армією знов потрапив у оточення, а потім до полону, німецької тюрми. Вдалося втекти з табору військовополонених у Харкові, переховувався на окупованій Полтавщині. Перебування на окупованій території йому будуть згадувати ще багато років. В червні 1944 року призваний до армії і разом з маршовою ротою направлений на фронт. У Львові випадково зустрів колег по науковій роботі. За клопотанням останніх з вересня 1944 року був відкликаний на наукову роботу у Львівському відділенні Інституту літератури Академії наук України. Де його з прихильністю прийняли М. Возняк, Ф. Колесса, І. Крипякевич.
Підготував кандидатську дисертацію та напередодні захисту 10 травня 1945 року був заарештований, пройшов пекло допитів у НКВД, але звинувачення не підписав, стати донощиком відмовився. Засудили 8 серпня 1945 року в Полтаві по статті 54 (антирадянська агітація) до 10 років таборів і 5 років обмеження в правах. Основні пункти звинувачення:

  • «Извращал украинский язык в националистическом духе» – користувався правописом Скрипника, вживав літеру Ґ, писав «лямпа», «кляс» і т п.
  • «Утверждал, что в творчестве Т. Г. Шевченко больше мотивов национальных, чем социальных»
  • «Клеветал на тов. Сталина, будто он организовал угнетение народов и их традиций»

За звільнення Г. А. Нудьги  клопотали листовно М. Т. Рильський, Ф. М. Колесса, В. Г. Щурат, П. М. Попов, але даремно. Пройшов колимські табори «Дальстроя» (район Мякіт, Атка) і після звільнення "по зачëтам" (з урахуванням норм виробітку) у жовтні 1951 року повернувся до Львова, але був позбавлений права працювати за спеціальністю і проживання в містах. Довелося оселитися у Винниках, де працював обліковцем на швейній фабриці. Страшенно бідував, спав на соломі у комірчині, накривався ще табірною одежею. Щоб зустрітися з сином і дружиною у Львові необхідно було отримати спеціальний дозвіл.
27 вересня 1954 року Постановою Верховної Ради СРСР  зняли судимість і Г.А. Нудьга був прийнятий на роботу в редакцію журналу «Жовтень». Однак лише 23 грудня 1967 року рішенням президії Полтавського обласного суду відмінили вирок військового трибуналу військ НКВД і Г. А. Нудьгу повністю реабілітували.
У 1956 році Г. А. Нудьга захистив кандидатську дисертацію і з травня 1957 року зарахований на посаду молодшого наукового співробітника (на таку ж посаду його зарахували ще студентом у 1936 році) Інституту суспільних наук Академії наук УРСР у Львові хоч він тоді вже мав значний літературний і науковий доробок. Кілька разів Вчена рада ставила питання про надання Г. А. Нудьзі звання старшого наукового співробітника, але кожного разу Львівський обком КПУ та КДБ забороняли це робити. Коли одного разу наперекір їм таке звання все-таки надали, то Вчену раду розпустили, а самого Г. А. Нудьгу через деякий час звільнили, хоч йому на той час ще не було 60-ти років (поспішав позбавитися «націоналіста» в. о. директора інституту Івасюта) і він не міг одержувати пенсію. Сім’я бідувала. Переслідування в 70-х роках торкнулися навіть сестри Г. А. Нудьги на Сумщині, якій місцеве начальство заборонило продавати хліб (?!) у сільській крамниці.
Для Г.А. Нудьги, який з дитинства жив шевченковими поезіями, особисто був знайомий з приятелем поета Г. Вашкевичем (див. БП №№215, 253), статтю про якого написав до «Шевченківського словника» і його приз віще під нею скреслили - це був особливо важкий удар. На жаль сьогодні вже важко встановити скільки таких скреслень було зроблено, скільки статей до збірників, енциклопедій Г.А. Нудьга написав, знаючи, що його приз віще не будуть вказувати. Ряд статей до словників і енциклопедій , через «особливе» ставлення до «націоналіста Нудьги», публікувалися під псевдонімами. Ще більше було випадків коли його праці використовували у своїх статтях, не роблячи жодних посилань.

Однак така позиція вченого викликала шалені нападки (з доносами включно) на нього компартійних  псевдовчених – авторів теорії про «колиску трьох народів», борців з «націоналізмом». На жаль у незалежній Україні більшість з них залишились при званнях та посадах і зробили все можливе, щоб вчений який «працював за цілий інститут» (за виразом Р. А. Братуня), життя присвятив українському народу так і не був жодним способом відмічений українською державою. Проте був відмічений народною пошаною - 1993 року журналісти А. Нестеренко і В. Робочев талановито зняли про нього документальний фільм «Автограф», завдяки старанням Р. Кирчіва та М. Чорнописького прийняли його дійсним членом НТШ. Вже по смерті вченого прекрасний радіо серіал за книгою «Українська дума і пісня в світі» на львівському радіо зробила М. Кінасевич,  педагоги із Сум С. Демченко та М. Чабада за цією ж книгою розробили сценарій уроку і літературно-мистецького вечора.
В почесному званні молодшого наукового співробітника, дізнавшись, що і в незалежній Україні не бачити йому будь-якої відзнаки – Шевченківську премію присудили «потрібнішому» – через кілька днів після оголошення цього останнього в його житті присуду вчений помер 14 березня 1994 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
Неодноразово його праці цитувались і до тепер цитуються у вітчизняних і закордонних виданнях, багато з них вже стали класичними. Для Г.А. Нудьги наука починалася з факту. Опираючись на науково обґрунтовані, беззаперечні факти й матеріали він послідовно доводив велич української культури.

Джерело: www.chtyvo.org.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 175 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "21 січня 1913 року народився Григорій Нудьга"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502