26 лютого 1886 року народився Георгій Нарбут

Георгій Нарбут

визначний український художник-графік. Автор славнозвісної ілюстрації до «Енеїди», графічної серії «Українська абетка», ескізів українських грошових знаків, цінних паперів, поштових марок, військових мундирів Української армії, нової української геральдики.

Народився 26 лютого 1886 р. на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова (нині село Червоне Глухівського району Сумської області), успадкованому від предків-козаків. Батько Іван Якович, – дворянин, поміщик, випускник фізико-математичного факультету Київського університету; мати Неоніла Миколаївна Махнович, дочка священика. У родині Нарбутів було дев’ятеро дітей, які росли серед селянських дітей і яких сусіди звали "нарбутівською сараною".

Дитинство майбутнього художника пройшло на природі, Жорко змалечку приглядався до архітектури, старовинних книжок і картин, сам навчився читати, перемальовував. Оздоблені орнаментами побутові речі надихали його на власну творчість. Георгій Нарбут згадував: "З малих років, скільки себе пам’ятаю, вабив мене живопис. За відсутністю фарб, яких я не бачив, поки не потрапив у гімназію, і олівців, я використовував кольоровий папір: вирізав ножицями і клеїв борошняним клеєм". Саме це Жорчине захоплення і сприяло формуванню у майбутнього художника "силуетного мислення".
Вперше за 10 років Георгій виїхав із хутора до козацької столиці. До Глухівської гімназії батько віддав своїх нащадків оптом (10-річного Жорка та восьмирічного Володьку в один клас). Старший вчився явно не блискуче, з "трійками". Тоді Георгій старанно вимальовував на папері траву, метеликів і квіти, копіював візерунки й літери з "Остромирового Євангелія".
Цікаво, але уже дорослим Нарбут не міг писати з натури, хоч малював правицею і лівицею, мав феноменальну зорову пам’ять (складний орнамент, бачений один раз, міг безпомилково відтворити через кілька років). Кажуть, Нарбут "народився графіком", він самотужки опанував техніку. Г. Лукомський називав його єдиним у своєму роді.
Молодший Нарбут був відмінником, писав поезії. В останній рік навчання Володимир переніс важку хворобу, після якої йому ампутували п’ятку на правій нозі і юнак накульгував. Але Нарбут-молодший закінчив гімназію з золотою медаллю.
Однокласником Нарбутів був Федір Ернст — згодом відомий мистецтвознавець, дослідник творчої спадщини свого шкільного товариша.
У гімназичні роки Георгій вперше закохався у Марію Біловську, сестру однокласника свого брата Сергія Нарбута. Вони часто бачилися, знайомі говорили про співзвучність душ Марії та Жорка.
Батько бажав бачити синів на природничому факультеті Київського університету, хлопці ж подалися в Петербург. Георгій не наважився піти до академії мистецтв; вступив на філологічний до університету. Але якось увечері він зібрав свої роботи і пішов до Івана Білібіна. Художник спочатку критикував, кепкував, потім захопився роботами і запропонував оселитися в його квартирі. З того часу Єгор (так тут звали Нарбута) весь час пропадав на заняттях у І. Білібіна та М. Добужинського.
Веселий заводіяка хлоп’ячих пустощів (який себе називав Нарбутякою) відзначався спокійною вдачею, затишним гумором, уповільненою мовою, артистичністю, дисциплінованістю у праці – постійно малював: у їдальні, на терасі. "Нарбут сідав за малюнок вранці, працював увесь день, всю ніч, не лягаючи спати, а тільки викурюючи гори цигарок, працював ще вранці і до обіду здавав малюнок, — писав художник Дмитро Матрохин.
Він скоро удостоївся слави маестро, українець із учня став повноправним колегою Білібіна, Лансере, Бенуа. Його малюнки до байок Крилова й казок Андерсена вважають класикою російської книжкової ілюстрації. Єгор Нарбут 1910 р. оформив серію дитячих книжок-зошитів за замовленням видавця І.Кнебеля і за отримані кошти поїхав до Мюнхена, де вивчав таємниці творчості Альбрехта Дюрера, брав уроки у приватній школі угорця Шимона Холлоші.
Володимир Нарбут учився в Петербурзькому університеті на трьох факультетах — математичному, східних мов та філологічному. Він був відомим російськомовним поетом, про якого схвально писала Анна Ахматова.
Влітку 1912 р. Георгій зважився посвататися до свого першого кохання Марії Біловської. Він прийшов у будинок її батьків, побачив, якими очима дивилася Марія на його брата Володимира, коли той читав поезії, і – заручини не відбулися… Георгій поїхав у Нарбутівку, гостював у батьків, їздив у гості до сусідів і закохався у Віру, дочку поміщика Кир’якова.
15 липня вони заручилися, а 7 січня 1913 р. вінчалися.
Здавалося б, тепер міг одружитися Володимир із Марією, але… У жовтні 1912 р. Володимир Нарбут мав потрапити під суд разом із Гумильовим за скандальний збірник "Алілуя", який спалила цензура. Тому він приєднався до п’ятимісячної етнографічної експедиції в Сомалі. Коли повернувся в Україну, Марію вже видали заміж. У березні 1914-го у Георгія Нарбута народилася дочка Марина.
Міжнародне визнання прийшло до Георгія Нарбута в 1914 р., коли на всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу він був нагороджений золотою медаллю і дипломом.

Першу світову Г.Нарбут провів на військовій службі у Царському селі. Його "Троянди в келиху" придбала царська сім’я за 800 золотих карб. У 1915 р. за рекомендацією Лукомського Нарбут був запрошений на службу до Гербового відділення Сенату, де з ентузіазмом взявся за роботу з відродження геральдичних традицій і виконував усі найсуворіші правила цього виду мистецтва.
У січні 1916-го Георгій Нарбут одягнув власноручно пошитий жупан із старовинної тканини гетьмана з срібними ґудзиками, шаблю – він святкував народження сина Данила. Свій родовий герб він ще 1912 року підписав: "Мазепинец полку Черниговского Глуховской сотни".

А потім – суцільний жах: загинув брат Сергій, помер батько. На Новий 1918-й р. у Глухові на родину Нарбута напала банда; злочинці так поранили Володимира, що йому довелося ампутувати кисть лівої руки. На той час Володимир мав юну 16-річну дружину Серафиму Суок. "Суок" – і Ви згадали ляльку з казки Олеші? Дійсно, одеситка Серафіма пізніше побувала дружиною друзів В. Нарбута: Ю. Олеші, В. Шкловського, М. Харджиєва.
Георгія Івановича обрали наймолодшим професором Академії мистецтв. Графічні твори Георгія Нарбута – це українське рісорджименто, це культурне безсмертя. За короткий час він створив проект герба і печатки УНР, художньо оформив перші українські банкноти. Знамениті "горлинки" Нарбута і поштові марки.

Він працював зі студентами: муркотів, наче кіт, коли все йшло гаразд; фиркав, як мишодав, коли бачив халтуру.
Разом із дружиною і дітьми вони переїхали до Києва, хоч більшу частину речей розікрали по дорозі. Родина Георгія поселилася у Георгіївському провулку, №11, помешкання 2 – поруч із брамою Заборовського, біля Софійського собору.
У шести кімнатах жило 11 душ – окрім сімейства Нарбута, його мати і сестра, а також із дружиною Тасею (Наталією) жив Вадим Модзалевський – щирий, відданий друг, український генеалог, що переїхав з Чернігова. Вони з Нарбутом товаришували ще з 1912 року, коли робили "Малоросійський гербовник". У 1907 р. Модзалевський неофіційно розлучився з дружиною Олександрою, але зійшовся з її молодшою сестрою Тасею.
Не дивлячись на чорні дні у родині Георгія Нарбута панували ніжні, віддані відносини. На початку 1918 р. діти Нарбута захворіли на коклюш і він відвіз родину до свого друга мистецтвознавця Миколи Біляшівського. Місяців три не бачилися, нарешті дружина приїхала до Києва. Побачила квартиру, у якій уже не було ні дитячої, ні її кімнати; всюди були речі Тасі… Відбулася генеральна сварка. Після цього Нарбут одружився з Наталією Модзалевською, а його вірний друг, колишній чоловік Тасі лишився при них.

Після короткої влади Директорії УНР Київ окупували більшовики, потім денікінці. У академії — а Нарбута уже вибрали ректором — відбирають державний статус, фінансування, навіть слово "українська" з назви. Студенти приходять на заняття у будинок ректора.
Важка форма тифу, операція з приводу каменів у печінці…
23 травня 1920 року на руках Вадима Модзалевського та Роберта Лісовського великий майстер упокоївся.
24 травня 1920-го у Покровському монастирі поховали художника у гетьманському жупані зі срібними ґудзиками. "Вертаючись з кладовища, зайшли ми до Тичини. Сиділи тихо, в’язалися все невеселі думки про те, як несправедливо складається життя талановитих людей у нас, і скільки ще жертв відбере наша сувора доба" Микола Зеров. Таку велику людину поховали!
Дочка Марина танцівниця, педагог у Австралії, мала свої балетні школи.
Син Данило та його дочка, онука Георгія, Леся Нарбут – живописці. Данило Нарбут, вояк УПА, за роботи "Страшний суд", "Покрова Пресвятої Богородиці" 1996 року одержав Шевченківську премію.
50-річного брата Володимира Нарбута, як українського буржуазного націоналіста розстріляли комуністи.

Джерело: www.uamodna.com

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 211 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "26 лютого 1886 року народився Георгій Нарбут"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502