28 березня 1898 р. народився Орестович Сціборський.

stsib-123-123-asd-f.d3f644086fffdc57d9564e6039f5d898555628 березня у Житомирі 1898 народився важливий теоретик українського націоналізму Микола Орестович Сціборський (1898-1941), учасник Першої світової війни, діяч УНР, УВО, один з фундаторів ОУН, підполковник, зокрема так званого солідаризму і корпоративного державного устрою, теоретик офіційних видань ОУН, автор численних статей у націоналістичних виданнях, співавтор проекту конституції української держави, за фахом — інженер-економіст. У вересні 1939, за дорученням А. Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала «тоталітарний, авторитарний, професійно-становий» устрій держави.

Службу в царській армії почав ще в 1915 році однорічником І-го розряду. 1 січня 1916 року закінчив школу прапорщиків. Службу проходив в 1-му лейб-гренадерському Катеринославському імператора Олександра ІІ полку І-ї гренадерської дивізії гренадерського корпусу ІІ-ї російської армії. Нагороджений орденами Святої Анни 3-го і 4-го ступенів та Святого Станіслава 3-го ступеня, Георгіївським хрестом 4-го ступеня. В боях був двічі поранений.

Після лютневої революції Микола Сціборський поринає у вир створення українських військових частин. В жовтні 1917-го старшини-українці почали формування автономної національної військової частини в 1-му лейб-гренадерському полку. Це давалось надто складно, адже більшість вояків були росіянами і українців там було порівняно небагато. Але поставленої мети було досягнуто. Найстарший за рангом офіцер - поручник Сціборський - очолив Окремий український курінь. В листопаді, в бою проти німців, був отруєний газами і покинув частину. Після лікування в шпиталі його визнано інвалідом із втратою 50% працездатності. Після шпиталю Сціборський демобілізувався та вступив до Української армії. Національно свідомий, з військовим досвідом, офіцер став у нагоді і при створенні Армії УНР.

Андрій Мельник писав про Миколу Сціборського, що він «...жив акцією і власною роботою; революційний темперамент характеризував його; революція була його стихією».

Микола не підтримував жодних федеративних зв'язків України, тому після підписання Скоропадським грамоти з небільшовицькою Росією, остаточно відійшов від нього. В грудні 1918 року вже був у складі Республіканських військ, що оголосили війну гетьманові. У складі Армії УНР Микола посідав різні «муштрові і військово-адміністративні посади», зокрема в 1920 році він був ад'ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені Максима Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної дивізії. Брав участь в осінній кампанії Армії УНР.

21 листопада 1920 року Микола Сціборський був інтернований на території Польщі в складі Української армії. Перебував у таборі міста Каліш. Службу в Українській армії закінчив 1924 року на посаді старшого ад'ютанта штабу Окремої кінної дивізії. Ще перебуваючи в таборі для інтернованих в Каліші, Микола надіслав заяву на вступ до Української господарської академії в Подєбради, про що свідчить заведена 27 червня 1924 року особиста справа. При вступі до академії Сціборський мав певні труднощі, позаяк не мав закінченої середньої освіти. Декілька місяців йому відмовляли у вступі. Микола ж бажав здобути вищу освіту лише українською. Для цього мусив нелегально прибути до Чехословаччини, де знову подавав прохання про вступ. За нього вступилась і Рада Українського союзу студентів-емігрантів і 17 жовтня сенат Української господарської академії ухвалив рішення зарахувати Сціборського. Темою дипломної роботи Микола обрав «Аграрну політику українського націоналізму». 9 квітня 1929 року Микола Сціборський отримав диплом інженера-економіста.

28 січня - 3 лютого 1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів. Однією з організацій-засновниць стала керована Сціборським Легія Українських Націоналістів. Самого ж Миколу Сціборського було обрано заступником Голови Проводу ОУН, яким був він до самої смерти. Крім того, виконував обов'язки організаційного референта. Користувався довірою Євгена Коновальця.

Мешкав у Парижі, звідки, 1938-го переїхав до Відня, потім проживав у Кракові, де в 1939–1940 рр. знаходився один з керівних центрів ОУН. Андрій Мельник про Миколу Сціборського: «Сціборський осів нещодавно у Відні, змушений покинути Париж у висліді большевицьких демаршів у французької влади. Коли большевикам не вдалося намовити його через окремого висланника Івана Івановича, що пред’явив йому листи від матері й сестри, де його кликано вернутись до них домів, до Житомира, вжили вони всіх заходів, щоб позбутися його з такого культурного світового осередку, яким був і є Париж, і дійняли свого: французька влада змусила його виїхати з Франції. Та вимушений виїзд з Франції зовсім не зломив Миколи Сціборського; большевики не притупили цим гостроти пера, навпаки – зактивізували його ще більше».

Протягом 30-х — початку 40-х років Сціборський активно займався видавничо-публіцистичною діяльністю: у Празі випускав друкований орган ПУН «Розбудова нації», став одним із засновників часопису «Українське слово» у Парижі, співпрацював з такими виданнями як «Державна нація», «Сурма» та іншими.

Був другою людиною в ОУН; після вбивства Євгена Коновальця деякий час виконував обов'язки голови ОУН, проте фактично влада перейшла в руки тріумвірату в складі: Я. Барановський, О. Сеник, О. Ольжич. Після відокремлення ОУН(р) залишився на боці А. Мельника.

Розробив концепцію націократії - альтернативної суспільно-політичної доктрини та концепції державного режиму, при якому управління здійснюється через представницькі органи державної влади, організовані на основі солідарної праці всіх соціально-корисних верств нації як найбільш оптимальної форми людського соціуму. Націократію Сціборський розумів як режим панування нації у власній державі, підкреслюючи, що "націократія заперечує принцип класової боротьби та право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі й на експлуатацію суспільства. Розглядаючи націю, як живе, суцільне, хоч і різноманітне в своїх складових частинах, єство, вона розв'язання соціальних проблем переносить у площину національної солідарності".

Тоталітарно-солідаристські ідеї Сціборського сьогодні можна вважати безнадійно застарілими. Вони були викликані спільною для всього світу 1920-40 років втратою впевненості в силі та ефективності ліберальної демократії, парламентаризму і багатопартійної системи. Враховуючи успіхи фашистських країн - СРСР, Німеччини та Італії - і звичну повільність західних демократій, такі погляди не дивні (згадаймо еволюцію в бік протофашізма російського правого ліберала Івана Ільїна, який сьогодні став прапором російського нацизму). Проте ідея динаміки національної революції Сціборського залишається як і раніше живий і дієвою і повинна розвиватися теоретиками української національно-ліберальної демократії.

«Національна революція - писав він, - це внутрішній, тривалий у часі і різносторонній у своїх проявах визвольно-політичний і державно-який утворює процес Нації, спрямований до її звільнення, зміцненню, впорядкуванню та забезпеченню для неї гідного існування.»

На початку радянсько-німецької війни у складі Основний похідної групи ОУН вирушив до Києва для участі у відновленні Української держави. Убитий разом з Омеляном Сеником в Житомирі внаслідок терористичного акту. Похований у Житомирі. Похорон Сціборського і Сеника, незважаючи на дощ, перетворилися на масову маніфестацію, в якій взяли участь, за словами прихильників ОУН, до 3000 осіб.

Джерело: incognita.day.kiev.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 102 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502