28 травня 1877 р. народився Максиміліан Волошин.

"Даремно ти, Максе, мами не слухав...", - думали друзі Волошина,

коли ставили на воза майже квадратну домовину -

"сім пудів чоловічої краси".

                                       

Максиміліан Волошин (Кирієнко-Волошин)

поет і художник українського походження, перекладач.

Представник символізму і акмеїзму, в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму.

fullsizeВідомо ж, що 28 травня 1877 року в Києві (бульвар Шевченка 24/9) народився Максиміліан Волошин. Його батько Олександр Максимович Кирієнко-Волошин – юрист, колезький радник за походженням козак із Запоріжжя. Мати Олена Оттобальдівна Глазер була на 12 років молодшою за чоловіка, була зі зросійщених у 18 столітті німців. Випускниця інституту шляхетних дівиць мріяла про заміжжя, щоб отримати волю: вона почала палити, носити чоловічий одяг, зайнялася гімнастикою з гирями. Через два роки вона влаштувалася на службу в контору залізниці, забрала сина й пішла від чоловіка. Коли Максу було чотири роки, батько помер. Заміж Олена Оттобальдівна більше не вийшла: казала, що не бажає перетворювати Макса на чийогось пасинка. Екзотична пані виховувала сина на власний копил. Максу дозволялося все, за винятком двох речей:

- їсти надмірно (бо був повнуватим із широкою кісткою),
- бути таким, як всі.

Він, дійсно, був не таким, як всі! А от стосовно їсти... Хоч мати тримала хлопця на капустяних зупах, він так любив шашлики. І от, везучи Волошина до місця вічного спочинку, кінь не витримав перевантаження, не дотягнув до вершини. Останні двісті метрів друзі несли Макса на руках, але ж обіцянка, яку дав Макс Волошин Лілі Дмитрієвій, була виконана: він заповідав поховати себе на пагорбі Кучук-Янишар, що обмежував Коктебель ліворуч, а Карадаг обмежував його праворуч.

У 1893 році Олена Оттобальдівна прийняла рішення переїхати до Коктебелю. З того часу життя Волошина пов’язане з Кримом, бо мама вважала, що це найкраще місце для його виховання, адже повітря – ось перший вихователь. Єдине, чому Макса мала навчати гувернантка (нею була циркова вершниця): верхова їзда. Чи не тому гімназист був хронічним дворічником? Втім, хто знає? Он учитель, який казав матері: "З поваги до Вас ми будемо учити вашого сина, але...! Ідіотів ми не виправляємо". Через кілька місяців на похоронах того самого учителя Макс Волошин декламував свої поезії.

А Макс полюбив Карадаг, Коктебель, а найбільше скелю, на якій вітри та час вирізьбили бородатий профіль. Хто це? За що природа його увічнила? З часом коротенький, повненький Макс Волошин, студент юридичного факультету Московського університету, відростив саме таку бороду. Він взяв тоді участь у студентських акціях і потрапив до буцегарні. Там весело виспівував власні поезії. Жандармів занепокоїла така поведінка юнака і вони порадили матері одружити сина. Волошин не одружився, він віддався мандрам: насолоджувався читанням у бібліотеках Європи, брав уроки малювання та гравюри у паризької художниці Є. Круглікової, слухав лекції у Сорбонні. Там він і зустрів свою майбутню дружину - Маргариту Сабашникову. Дочка багатого торгівця чаєм вчилася живопису та мріяла про бурхливі пристрасті. Макса ж вразила алебастрова шкіра дівчини, її золотаві вії та "бурятчина" (Аморя, так назвав кохану Макс, пишалася своїм пращуром-шаманом). Паризький роман продовжився в Росії, у квітні 1906 р. вони одружилися. Зразу ж з церкви вони сіли на поїзд: Феодосія, потім Коктебель. Товстун-дивак у хітоні, капцях та вінку з полину був прекрасним тлом для чарівної царівни, але довго тривати це не могло. Коли молоді поїхали до Петербурга, Аморя спокусилася екзотикою: вона познайомилася з модним поетом В’ячеславом Івановим і його дружиною Лідією. Скоро вона стала членом екзотичної родини, де Макс був зайвим. Втім, "родина нового типу" трималася не довго. Лідія померла і В’ячеслав одружився з Вірою, дочкою першої дружини від її першого шлюбу. Довелося Аморі віддатися живопису.

А у Макса настав перехідний період: він переходив із рук у руки. Татида, Марєвна, синьоока ірландка, яка кинула чоловіка і подалася за Волошиним у Коктебель. Серце зачепила Ліля (Лізавета Дмитрієва), студентка Сорбонни з курсу старофранцузької та староіспанської літератури. Кульгава від народження, повнувата, але мила, зваблива, гостроязика Ліля приїхала разом із Гумильовим на літо в Коктебель, до Волошина. Коли Ліля Дмитрієва вперше побачила Волошина, вона була вражена: "Він подібний до Зевса!" Коли ж побачила камяний профіль на Карадазі, вигукнула: "Волошин, це ж Ваш портрет?" "Це моя посмертна маска!"

Звісно Волошин закохався в Лілю! Гумильов отримав облизня, з тиждень пожив у Волошина, гулял, ловил тарантулов, написав поему "Капітани", випустив павуків і поїхав. Почалося довге розлучення з Сабашниковою. У цей час Ліля під впливом Макса почала віршувати про троянди, шпаги, сльози... Та все-таки між Гумильовим і Волошиним через Лілю виник конфлікт. Круглий добродушний Макс дав ляпаса Гумильову, відбулася дуель на Чорній річці. Секундантом Гумільова став Євген Зноско-Боровський. Секундантом Волошина був граф Олексій Толстой.

З цього часу думки про одруження не відвідували поета. Волошин зміцнився у думці, що має бути похований там, де пообіцяв Лілі. Не такий як усі, у 1914 р. Волошин писав лист Військовому міністру Росії Сухомлинову з відмовою від участі у кривавій бойні Першої світової війни.

У Коктебелі ж він заснував "Товариство обормотів" - єдиний острів свободи, свята в океані сірих радянських буднів. Сюди приїздили друзі, часом їх було до 600 осіб. До радянських органів сусіди писали доноси про аморальність хазяїна будинку ("Бог з ним, з його пляжем нудистів, але він не бере з приїжджих грошей! Це не по-комуністичному — пускати іногородніх жити безкоштовно!").

Останні десять років Волошин мав спокійне сімейне життя. Він одружився з неймовірно доброю, працелюбною медсестрою Марусею, яка доглядала Олену Оттобальдівну, яка замінила йому матір, яка щиро опікувалася гостями.

11 серпня 1932 р. об 11-ій ранку після другого інсульту (перший стався 1929 р.) від запалення легенів помер 55-літній Максиміліан Волошин, поет, художник, перекладач. Марія Степанівна Волошина після смерті чоловіка коктебельських порядків не міняла. Поки була жива, безкоштовно приймала всіх, кого так любив Макс.

Джерело:  uamodna.com

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 78 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502