29 серпня 1868 р. народилася Людмила Старицька-Черняхівська.

Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна

Українська письменниця, літературний критик, громадський діяч.

 

14159090_1775048506070689_1179485369_nНародилася Людмила Старицька 29 серпня 1868 р. у Києві в родині відомого письменника, драматурга, громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Лисенко - рідної сестри композитора М. Лисенка.
Окрім домашнього навчання, Людмила здобувала освіту в пансіоні Криницької, навчалася в одній із кращих приватних жіночих гімназій Києва В. Ващенка-Захарченка. Ще в дитинстві вона склала перші казочки та вірші для молодшої сестри. В п'ятнадцять років Людмила вже писала для домашнього театру містерії віршем, у рукописному журналі гімназисток вмістила нарис „За Україну".

Родина Старицьких була осередком українського духу Наддніпрянщини, тут не згасала національна ідея, пам'ять про славне минуле українського народу, його побут, звичаї, панувала особлива літературна атмосфера, звучала співоча українська мова. Бували тут діячі Громади - О. Русов, М. Драгоманов, П. Чубинський Людмила постійно спілкувалась з В. Антоновичем, М. Садовським, М.Кропивницьким, П. Житецьким, М. Заньковецькою.

У 1887 р. альманах „Перший вінок" (Львів) опублікував поезію дівчини „Панахида", присвячену Т. Шевченкові. Тут уперше надрукувала свої вірші й Леся Українка. Рання поезія Л. Старицької привернула до себе увагу критики, схвально про неї відгукнулися П. Куліш, І. Франко.

У 1888-1893 рр. Л. Старицька брала активну участь у роботі літературного гуртка „Плеяда". У гостинній господі М. Лисенка постійно збиралися О. Пчілка, В. Самійленко, Леся Українка, М. Славинський, М. Обачний, Г. Григоренко. Ол. Черняхівський. Окрім оригінальних творів, гуртківці перекладали шедеври світової літератури українською мовою.
Людмила стає учасницею театру корифеїв, театру самого М.Старицького, була серед організаторів, учасників театрального аматорства Наддніпрянщини. Вона організовує аматорські гуртки, пише для них водевілі, ліричну драму „Сафо", одну з кращих своїх драм „Аппій Клавдій".

Із заснуванням у 1895 р. у Києві Літературно-артистичного товариства Л. Старицька входить до його правління, допомагає організовувати літературно-художні та наукові вечори, присвячені історії та культурі українського народу. Людмила бере активну участь у роботі „Історичного товариства Нестора-літописця" в Києві, „Наукового товариства імені Шевченка" у Львові.
27 січня 1896 р. Л. Старицька виходить заміж за київського лікаря Олександра Григоровича Черняхівського. Згодом він стане відомим неврогістологом, професором, доктором медицини, автором численних праць у цій галузі, упорядником словника медичних термінів українською мовою. 1900 р. у них народилася донька Вероніка.

Л. Старицька-Черняхівська - визначний театрознавець. Вона написала один із найперших нарисів з історії нового українського театру „Двадцять п'ять років українського театру". Разом з батьком Людмила Михайлівна створила трилогію „Богдан Хмельницький", історичні твори „Останні шуліки", „Червоний диявол", а також широко відомі - „Останні орли", „Розбійник Кармалюк" і мало знані - „Руїна", „Молодість Мазепи".

Перша чверть XX ст. стала для літераторки періодом найвищого творчого піднесення. У цей час вона пише проблемно-сімейну драму „Крила", п'єсу „Останній сніп", драму „Милость Божа", драму на п'ять дій „Іван Мазепа" та ін.. Загалом п'єси письменниці можна було побачити на сценах багатьох театрів, їх включали до репертуару українські та російські трупи. Хоча цензура часто забороняла їх.

Під час революційних подій 1905 р. Л. Старицька-Черняхівська бере учать у мітингах та демонстраціях, засіданнях політичних гуртків. Згодом вона входить до Української демократично-радикальної партії.
Після смерті М. Лисенка Л. Старицька-Черняхівська керувала роботою  літературно-мистецького клубу „Родина", плідно співробітничала з галицькими літературними періодичними виданнями „Зоря", „ЛНВ", „Життя і слово" ті ін., працювала у київській газеті „Рада".

Під час Першої світової війни Людмила Михайлівна працює в товаристві допомоги біженцям „Юг России", сестрою милосердя у шпиталі, організовує дитячі притулки для сиріт. У листопаді 1916 р. їздила в Сибір і Поволжя, де розшукував і висланих галичан та допомагала їм матеріально. Повертаючись назад, до Києва. н Москві вона зустрічалася з інтернованим М. Грушевським і В. Винниченком, як, проживав там нелегально, з українською громадою в редакції „Украинской жизни".
Із моменту створення Центральної Ради Л. Старицька-Черняхівська стала її членом, а в квітні 1917 р. увійшла й до Малої Ради. Людмила Михайлівна брала найактивнішу участь у створенні українських установ, підготовці та написан-постанов, розпоряджень, відозв Центральної Ради, проголошенні її перших універсалів.

Наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр. письменниця та її рідні зазнають гонінь і переслідувань. У 1929 р. Людмилу Михайлівну та Олександра Григоровича заарештовують, звинувативши в належності до „Спілки визволень" України". Черняхівських відправляють з Києва до Харкова, де до суду, під час слідства (майже півроку) вони сиділи в камерах ізолятора ДПУ на Холодній горі. Подружжя мужньо й гідно витримало слідство та й сам процес. Суд визначив їм п'ятирічне ув'язнення з наступним засланням. Після звільнення вислали до Сталіно (Донецьк). Через шість років вони повернулися до Києва.

В останні роки життя Л. Старицька-Черняхівська працює над спогадами про своє життя і людей, з якими жила, співпрацювала, зустрічалась. Остання її праця називається „Відгуки життя".

20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Михайлівною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахстану. Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.

У серпні 1989 року Людмилу Михайлівну разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

Творчість Л. Старицької-Черняхівської відобразила животворну силу волелюбного українського народу, залишила помітний слід в історії вітчизняної культури, літератури, театру, сприяє сучасному національному відродженню.

Джерело: litopys.com.ua

 

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 242 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "29 серпня 1868 р. народилася Людмила Старицька-Черняхівська."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502