30 квітня 1848 р. народилася Олександра Єфименко

Efimenko,_Aleksandra_JakovlevnaОлександра Яківна Єфименко (Ставровська) народилася 30 квітня І848 р. в с. Варзуга Кримського повіту Архангельської губернії в багатодітній сім’ї колезького асесора Я. Ставровського. Яків Іванович і Єлизавета Петрівна виховували чотирьох синів і двох дочок. Родина бідувала – платні батька в умовах Півночі не вистачало. До того ж мати – добра і чуйна жінка – була людиною кволою і абсолютно непристосованою до реального життя.

Батько погано переносив клімат Півночі, тому 1860 р. Ставровські переїхали до Архангельська. Однак головною причиною зміни місця проживання послужило те, що підростали діти, їм потрібно було дати освіту.

1857 р. Олександра вступила до жіночої гімназії, де старанно вивчала російську і загальну історію, географію, математику, фізику, німецьку та французьку мови. За успіхи й зразкову поведінку її рік у рік нагороджували похвальними грамотами.

Під час перебування Ставровських в Архангельську їхнє матеріальне становище не поліпшилося, батько, залишивши дружину і шестеро дітей.

1863 р. Олександра отримала атестат з відзнакою, і їй присвоїли звання домашньої вчительки. Тоді вона ступила на тернистий шлях науки: вивчає історію губернії, разом з вихованками опрацьовує архівні матеріали про життя і звичаї жителів Півночі. Спілкується із засланими. 1870 р. бере шлюб з одним із них – студентом Харківського університету народником П. Єфименком. За це її звільняють з педагогічної роботи, встановлюють поліцейський нагляд, перевіряють листи, забороняють виїжджати без спеціального дозволу. Молоде подружжя зазнає нестатків.

Однак, незважаючи на тяжкі умови, О. Єфименко готує для видання свої перші наукові праці. Протягом 1870 – 1873 pp. вона уклала словник місцевих говірок, збірник матеріалів про правові звичаї північних народів, надрукувала ряд статей, зібрала матеріали для таких ґрунтовних праць, як «Артели Архангельской губернии», «Народно-юридические взгляды на брак», «Сельская женщина» та ін. В 1873 – 1874 pp. вони були опубліковані в «Архангельских губернских ведомостях», в журналах «Знание», «Дело» і «Сборник материалов об артелях России».

Чоловік Олександри також займався науковою роботою. Праці Єфименків, опубліковані в газетах і журналах, привернули увагу вчених. У вересні 1871 р. «Товариство допомоги літераторам, і вченим» звернулося з листом до начальника губернії: «Комітет товариства має честь покірно просити Вашу світлість повідомити про матеріальне становище оселеного за розпорядженням уряду в Архангельській губернії П. С. Єфименка, а також про доцільність надання йому допомоги з боку товариства». «Начальник губернії дав згоду, й Єфименки періодично отримували грошову ; допомогу. В грудні 1872 р. молоде подружжя за дозволом міністерства внутрішніх справ виїхало до Воронезької губернії, а в січні 1874-го було звільнено від нагляду поліції.

Рік минув у плідній науковій діяльності. Олександра систематизувала зібрані матеріали про народно-юридичні погляди на шлюб та про артілі Архангельської губернії.

У вересні 1874 р. Єфименки переїхали в Самару, а згодом – до Чернігова. Петро Савич працював редактором місцевого земського збірника, як і раніше, із статистичними матеріалами.

Саме з Україною пов’язаний період розквіту творчих сил і таланту О. Єфименко – жінки-історика, вченого яскравого самобутнього обдарування. її ім’я стало відомим серед фахівців, а також широкого кола читачів. Поряд із суто науковими статтями та ґрунтовними-працями з історії («Одна из наших народных особенностей», «Трудовое начало в народном обычном праве», «Литературные силы провинций», «Юридические обычаи лопарей, карелов и самоедов», 1878 р.) у журналі «Детское чтение» з’явилися перші оповідання О. Єфименко: «Мурманские промыслы», «Зыряне», «День крестьянской семьи». Її творчий пошук на ниві письменства сподобався читачам і дістав позитивну оцінку критики. 1875 р. ім’я О. Єфименко було занесено до енциклопедичного словника Ф. Толля.

1879 р. подружжя оселилося в Харкові – великому економічному, політичному й культурному центрі України. Там працювали такі видатні вчені, як мовознавець О. Потебня, математик А. Ляпунов, історик Д. Багалій та ін. З ними Єфименки підтримували дружні стосунки. Вони розпочали творчу співпрацюй з ученими Києва, що був визнаним центром документальної розробки української історії. Видавничу діяльність київської Тимчасової комісії для розгляду давніх актів очолював відомий учений, професор В. Антонович, який, за словами Д. Багалія, став «заочним керівником О. Єфименко». 1882 р. було засновано часопис «Киевская старина», то об’єднав наукові сили всієї України., Використовуючи безцінні матеріали Київського центрального архіву, О. Єфименко підготувала свої перші праці з історії Правобережжя.

Проживаючи в Харкові, подружжя організувало історичний гурток, який згодом перетворився на харківську школу {української історіографії, брало активну участь у роботі історико-філологічного товариства, заснованого при університеті.

Українська громадська, культурно-освітня діячка і педагог С. Русова познайомилася з родиною Єфименків іде в Чернігові. Потім відвідувала їх у Харкові. У своїй книжці літературних характеристик-силуетів «Наші визначні жінки» (1934) вона захоплено писала про О. Єфименко, в якої на той час було п’ятеро дітей: «Що то за ясний розум у цієї жінки і як він виявляється в усіх деталях її особистого життя!.. Вона така певна себе, так завжди заглиблена в книжки, в науку... Це була вчена жінка, але цілком самоук, яка сама взяла з сирих наукових матеріалів знання й освітлювала їх хвоєю ясною думкою».

О. Єфименко наполегливо займалася громадською роботою: читала в освітніх установах Харкова публічні лекції, присвячені Сковороді, Гоголю, Шевченкові. На ґрунті матеріалів місцевого історичного архіву написала низку розвідок про історію Слобідської України. В 1888–1895 pp. у «Киевской старине» було опубліковано її праці: «Двенадцать пунктов Вельяминова», «Турбаевская катастрофа», «Два наместника», «Архиерейский подарок», «Бедствия евреев в Южной Руси XVII века», «Очерки по истории Правобережной Украины». На них, а також на 6 статей, надрукованих у збірнику «Исследования народной жизни», вийшли рецензії в таких загальновідомих журналах, як «Русское богатство», «Русские ведомости», «Вестник Европы», «Исторический вестник», «Русская мысль» та ін.

1884 р. О. Єфименко запрошують на археологічний з’їзд в Одесі й обирають головою юридичної секції. Згодом вона бере участь чи не в усіх археологічних з’їздах Росії. На одному з них, що відбувся 1893 р. у Вільно, О. Єфименко виступила з доповіддю «Про копальні суди Лівобережної України». Присутні гаряче аплодували їй, а голова засідання В. Василевський висловив доповідачці свою вдячність».

Хоч за походженням вона була росіянка, всі, хто знав її особисто, засвідчували шанобливе ставлення О. Єфименко до українства. Г. Хоткевич у своїх спогадах зазначав, що ця росіянка «зуміла стати гідною дружиною Петру Савичу й кровно зрозуміли і його, і його суспільність». А С. Русова писала: «Сама за походженням росіянка, вона вся віддалась проблемам українського народу і своїм талановитим пером показала в російській пресі несправедливе ставлення до його національних прав... Ця чужинка з далекої Півночі спромоглася так глибоко зрозуміти нашого південного, такого суто національного українського філософа, як Г. Сковорода, і лі праця найкраще пояснює його філософію».

Як справжній учений, О. Єфименко не раз ставала на захист українства. 1880 р. в журналі «Слово» вона опублікувала статтю «Малороссийский язык в народной школе» з вимогою до міністра освіти Сабурова запровадити в українських школах викладання рідною мовою. Наступного року в журналі «Неделя» надрукувала статтю «По поводу украинофильства», присвячену українській культурі та інтелігенції. А 1906 р. побачила світ двотомна праця «История украинского народа», що охоплювала період від найдавніших часів і до XIX ст. Ще через рік виходить книга «История Украины и ее народа», яка, по суті, була підручником для молоді. За видатні успіхи в галузі історії Харківський університет присвоїв їй звання професора і почесного доктора історії.

О. Єфименко була однією з основоположниць жіночого руху в Україні: Заснувала товариство «Трудящих жінок», де виступала з доповідями та лекціями, брала участь у роботі Харківського видавничого комітету, сприяючи швидкому випуску недорогих популярних книжок, а також консультувала працівників міської бібліотеки щодо систематизації її фонду, 1907 р. вона – викладач Вищих жіночих курсів ім. Бестужева-Рюміна, де працювали такі відомі професори, ,як С. Середонін, І. Гревс, Е. Грімм, О. Введенський, М. Ковалевський. та. ін. О. Єфименко читає лекції з історії Південно-Західної Русі, історії землеволодіння, веде практичні заняття-семінари з археології, історіографії, літератури, знайомлячи слухачок з творами Драгоманова, Полетики, Маркевича, Лазаревського. Багатьох дівчат, як зазначає С. Русова, «вона захопила, зацікавила історією українського народу, виховала в них симпатію до нього й дала їм наукову методу для самостійних досліджень. Молодь скрізь шанувала її, горнулася до неї, бо відчула її велику, чесну душу».

Кількість бажаючих потрапити на лекції О. Єфименко дедалі зростала. Керівництво курсів не могло задовольнити прохання всіх слухачок, тому було вирішено, що вона читатиме у двох групах історію Південно-Західної Русі і ще в одній – історію землеволодіння. Всім іншим дівчатам довелося відмовити до наступного семестру.

Багатодітна родина Єфименків жила бідно. Петро Савич страждав від нападів епілепсії, що заважало його праці в Поземельному банку. Тому дружина, домовившись з директором, часто брала додому його роботу й виконувала її ночами. Їхня 16-річна дочка Ася тяжко захворіла й померла в психіатричній лікарні, а молодший син Петро 1906 р. за участь у студентському революційному русі потрапив до в’язниці.

Доля рідко всміхалася цій мужній жінці. С. Русова згадувала: «Було прийдеш до них у тісне помешкання. Олександра Яківна сидить у великому кріслі, на колінах – розкрита книга. А сама господиня сперлася головою на руку, і в очах глибока дума. На хвилю сяйне радість, що прийшов хтось для неї милий. Сяду на низенькому ослоні біля її ніг, усе їй викладу, всі сумніви бунтарської душі, а потім слухаю її глибоку філософію, правдиві психологічні спостереження, гуманні соціальні погляди.. З усіх кутків хати визирають злидні, її нога в дірявому черевику; з кухні долинають молоді голоси – це студентки допомагають у господарстві... Й кожен біля неї переживав золоті хвилини...».

Ця жінка зазнала й материнського щастя. Великою радістю для неї були успіхи в навчанні, а потім у роботі старшого, сина Тараса. Найменша дочка Таня виявила небуденні поетичні здібності...

Навесні 1908 р. помер чоловік О. Єфименко, що стало для неї страшним ударом. Але вона не зламалась і продовжувала працювати.

Зважаючи на думку громадськості та великий внесок О. Єфименко в історичну науку, їй 1910 р. було присвоєно ступінь доктора російської історії. Безпрецедентний випадок! Але хіба не заслужила цього жінка, життя якої – подвиг, взірець відданості науці?

Наприкінці 1917 р. О. Єфименко оселилася в одному з хуторів на Харківщині, де жили знайомі. Дописувала до журналу «Внешкольное образование», де в рубриці «Письма из хутора» друкувалися її нариси з історії, а також роздуми про подальший розвиток української мови та літератури.

Невдовзі вона захворіла, однак і тоді не припиняла роботи над підручником з історії українського народу. Він побачив світ уже після її смерті – 1919 р.

Рука бандита обірвала життя Олександри Яківни й дочки Тетяни. Сталося це в тому ж далекому хуторі у ніч з 17 на 18 грудня 1918 р.

На високій ноті обірвалося життя видатного історика, етнографа, педагога.

Без доробку О. Єфименко в галузі українознавства воно було б збіднене не лише проблематично, а й у плані розуміння долі української нації, її місця в світовій історії.

Джерело: uahistory.info

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 500 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "30 квітня 1848 р. народилася Олександра Єфименко"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502