31 березня 1873 року народився Микола Міхновський

Микола Міхновський

український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, ідеолог державної самостійності України, автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна»

Міхновський Микола Іванович народився у сім’ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині належить до Київської області) 19 (31) березня 1873. Батько виховув сина як справжнього патріота.

Освіту  Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії, яку закінчив 1891. Потім вступив на юридичний факультет Київського університету.

М. Міхновський не лише вивчав право, а й став активним діячем міської патріотичної організації, її члени проповідували необхідність вільного розвитку української культури й не торкалися політичних питань. Микола одразу ж зрозумів, що йому не по дорозі з цими людьми, бо він хотів бачити Україну самостійною державою.

1891 р. група молодих націоналістів створила Товариство тарасівців. М.Міхновський розробив документ для „Братства” — „Profession de foi молодих українців ”, опублікований в 17-му томі львівського національно-демократичного часопису „Правда” 1893р. Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині».

Організація майже не приховувала своєї діяльності й невдовзі була заборонена властями, багатьох членів товариства арештували. Однак сам факт її заборони й пропаганда самостійницьких ідей привернули до українського націоналізму чимало молодих патріотично настроєних людей. Багато з них увійшли до заснованої наприкінці 1899 р. в Харкові Революційної української партії (РУП).

Він закінчив навчання у 1895 і почав працювати в одній із адвокатських контор Києва, водночас не полишав громадської діяльності. У 1897 він їздив до Львова, де встановив тісні взаємини з галицькими діячами і закупив значну кількість заборонених видань, у тому числі твори Михайла Драгоманова та Івана Франка. Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим».

1898 року Міхновський переїхав до Харкова, що було пов’язано з особистою драмою: закохавшись у дружину свого начальника, він разом з нею мусив залишити Київ. Але батьки були проти. Шлюб не склався, і Міхновський так і лишився неодруженим. Він зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну контору і невдовзі здобув неабияку популярність як успішний адвокат. У 1906 році на так званому «Лубенському процесі» двох українських діячів — братів Шеметів — засудили до страти, але завдяки майстерності адвоката Міхновського вони були звільнені.

Енергійно і швидко Микола Міхновський завоював авторитет серед української громадськості Харкова. Міхновський виголошував промову на Шевченківських урочистостях 1900 р. в Полтаві та Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу. У січні 1900 року, Микола Міхновський у Харкові взяв участь у становленні РУП — першої самостійницької партії у Наддніпрянській Україні.  Основні ідеї партії М. Міхновський виклав у брошурі «Самостійна Україна». Вона була першим виданням РУП. Через якийсь час РУП відмежувалася від ідей М. Міхновського. У 1902 р. група його прихильників відкололася від РУП і заснувала Українську народну партію (УНП). М. Міхновський розробив для неї «Десять заповідей УНП» і видав їх 1903 р. у Львові. «Десять заповідей УНП» — один з найгостріших документів самостійницького руху, створених Міхновським.  

УНП  проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України, а Міхновський став її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП та інших партійних видань, що на тривалий час стали наріжними для багатьох поколінь українських націоналістів. М. Міхновський і члени УНП засуджували приєднання України до Росії, вважаючи цей акт початком «московського рабства».

Свої ідеї Микола Міхновський популяризував у часописах, які засновував з невпинною енергією попри всілякі адміністративні заборони: «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912–1913). 1904 р., коли відзначалося 250-річчя возз’єднання України з Росією, вони вирішили висадити в повітря пам’ятники царям та їхнім прислужникам у Києві, Харкові й Одесі. Однак той, кому доручалося виконати цю акцію в Києві та Одесі, несподівано наклав на себе руки. В Харкові ж не було царських монументів, тому члени УНП мали намір знищити пам’ятник О.Пушкіну, вважаючи його співцем «єдиної і неділимої» Росії. Хоч вибух і пролунав, пам’ятник залишився неушкодженим.

Микола Міхновський прагнув використовувати усі наявні можливості для агітаційної роботи. Його зусиллями 1909 року було створено «3-тє Харківське товариство взаємного кредиту». Цю організацію поліція оцінювала як «легальне прикриття групи українців», які обговорюють політичні питання. У 1912–1913 рр. він активно працював у харківському Товаристві імені Квітки-Основ’яненка. Поліція небезпідставно підозрювала Міхновського та інших членів УНП у використанні Товариства для пропаганди самостійницьких поглядів.   Невдовзі М. Міхновський, переглянувши деякі свої погляди, зрозумів, що держава будується не лише інтелігентами, а й масами людей, які створюють матеріальні цінності. Він частіше виступав зі своїми ідеями перед трудівниками Слобожанщини й Донбасу. Коли вибухнула 1-ша світова війна, його призвали до армії. Якийсь час перебував на Північному фронті, а напередодні революційних подій 1917 р. перейшов як юрист у розпорядження Київського військового окружного суду.

Повалення самодержавства М. Міхновський сприйняв як реальний шанс для створення суверенної і незалежної України. Буваючи в казармах серед солдатів-українців, він закликав їх берегти народне добро, не допускати анархії в армії, формувати дисципліновані, боєздатні частини. Його заходами було створено Товариство полуботківців. А в червні 1917 р. М. Міхновський розробив план проголошення державної самостійності України. Цим планом передбачалося, що 2-й Український полк ім. П. Полуботка захопить у Києві владу й передасть її Центральній Раді. Остання буде змушена під тиском зброї проголосити самостійну Українську державу, видворивши за її межі всіх представників Тимчасового уряду. Але ці лівацькі наміри М. Міхновського, його суперництво з С. Петлюрою за вплив на військо, небажання українських соціалістів чинити опір всеросійській революції, яка була метою їхньої боротьби, призводять до конфлікту з Центральною Радою. Вона виставляє проти полуботківців добре озброєне військо й зриває наміри М. Міхновського здійснити переворот в Україні. Щоб запобігти братовбивству, частини, які підтримували його, залишають Київ, а потім вирушають на фронт. На Румунський фронт потрапляє й М. Міхновський, пригнічений тим, що в найсприятливіший момент історії самі ж українці перешкодили йому реалізувати мрію свого життя — створити незалежну Україну. Невдовзі фронт остаточно розвалився, й М. Міхновський повернувся на Прилуччину.

Наприкінці квітня 1918 р. Центральну Раду змінив Уряд гетьмана П. Скоропадського. Прикутого ревматизмом до ліжка М. Міхновського привезли на автомобілі до столиці й запропонували високу посаду — міністра внутрішніх справ. Але він відмовився, бо, як зазначали його близькі друзі, прагнув не посад і чинів, а незалежності України. Під час громадянської війни М. Міхновський кілька разів опинявся на території, контрольованій більшовиками. В Кременчуці його заарештували, але невдовзі відпустили під нагляд ЧК. У травні 1919 р. спалахнуло повстання Н. Григор’єва, колишнього комбрига Червоної армії, який свого часу звільнив М. Міхновського з-під опіки чекістів і відправив на Херсонщину. Тепер отаман запропонував йому роботу в своєму штабі, але він відмовився.

Таким чином, Міхновський потрапив до Новоросійська, звідки хотів емігрувати за кордон. Але командування Добровольчої армії, чи то випадково, чи то навмисне, не видало йому необхідних документів. Діставшись Кубані, М. Міхновський до 1924 р. працював в українській учительській семінарії в станиці Полтавській. Хоч жив він серед нащадків колишніх українських козаків, але мріяв повернутися в Україну.

1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ.Після кількох днів допитів він опинився на волі. Вже наступного дня, 3 травня 1924 року Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував.

Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча.

Джерело: www.dovidka.biz.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 144 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "31 березня 1873 року народився Микола Міхновський"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502