4 листопада 1882 р. народився Михайло Білинський.

Михайло Білинський

український військовий діяч, контр-адмірал УНР, один з організаторів українського морського міністерства (1919), організатор та командир Дивізії морської піхоти Директорії УНР (1919-1921). Загинув у бою під час Другого зимового походу.

72494793Михайло Іванович Білинський народився 4 листопада 1882 року в родині заможного селянина в селі Драбове-Барятинське, нині Драбівського району Черкаської області. Після закінчення Полтавської гімназії продовжив навчання в Лазарєвському інституті східних мов.

Військову службу розпочав в 1909 році юнкером Балтійського флоту. Після закінчення Морського корпусу одержав військове звання «мічман». 1910 року Білинський звільнився в запас і розпочав службу в системі Міністерства фінансів.

1914 року, з початком Першої світової війни, Михайла Білинського мобілізують на військову службу і направляють на Балтійський флот, де він проходить службу на міноносці «Буйный».

Восени 1916 року його підвищують у військовому званні і вже лейтенантом призначають помічником командира другого Балтійського екіпажу.

З початком революційних подій в Петрограді Білинський включається в активне громадське і політичне життя. Разом з лейтенантом Святославом Шрамченком він організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту. Цей штаб організаційно об'єднав моряків-українців, які служили на Балтійському флоті, активно пропагував ідеї української автономії. Тоді на Балтійськомв флоті кількість моряків, які вважали себе українцями, складала понад 12 000 осіб.

З ініціативи Білинського, Шрамченка та інших активістів вдалося «українізувати», тобто шляхом обміну особовим складом з іншими кораблями створити українські залоги на крейсері «Світлана» та ескадрених міноносцях «Україна» і «Гайдамак».

12 жовтня 1917 року на цих кораблях було піднято український синьо-жовтий прапор. В подальшому ці кораблі планувалося перевести до складу Українських військово-морських сил. Остаточному втіленню в життя цих планів зашкодило захоплення влади більшовиками та повна дезорганізація установ флоту, що змусило українців залишити кораблі та виїхати в Україну. Самі ж кораблі лишилися в Петрограді.

Підняття прапорів на кораблях Балтійського флоту викликало великий резонанс на Чорноморському флоті. Того ж 12 жовтня були піднятті українські національні прапорів на лінкорі «Воля», «Георгії Побідоносці», панцернику «Потьомкін» (переіменовують на «Борець за свободу») та інших кораблях.

До Києва капітан 3 рангу Білинський прибув 20 грудня 1917 року, в час, коли там лише розпочалася робота зі створення Генерального Секретаріату Морських справ УНР. Разом з полковником В. Савченко-Більським він стає активним організатором Українського генерального секретарства морських справ, яке постало 22 грудня 1917 року на чолі з Д. Антоновичем.

За часи правління Гетьмана Скоропадського Михайло Іванович обіймав посаду помічника начальника Головної господарчої управи Морського міністра. У травні-жовтні 1918 року входив до складу української делегації на чолі з С. Шелухіним, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з Радянською Росією. Після падіння гетьманату 26 грудня 1918 року, М.Білінського призначають Міністром морських справ УНР. Заступниками М.Білинського стали контр-адмірал Михайло Остроградський і начальник Морського Генерального штабу капітан 1 рангу Лев Постриганєв.

Наказом Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри наприкінці 1918 року Михайлу Білинському було присвоєне військове звання контр-адмірал.

Приступивши до виконання обов’язків Морського міністра, М.Білінський спершу наказав командувачу українським флотом В'ячеславу Клочковському підняти на всіх кораблях Військово-Морські прапори України, для чого їх було підтверджено законом УНР.

Сподіваючись лише на власні сили, М.Білінський розпочав активну законотворчу роботу щодо створення твердої правової і організаційної бази національного флоту, намагаючись таким чином за допомогою міжнародного права повернути Україні і флот і його бази.

М.Білінський наказом по морському відомству № 107 від 11 січня 1919 р. вводить в дію „Закон про гардемаринську школу” і організовує її роботу в Миколаєві, а згодом в Кам’янець-Подільському.

20 січня спеціальним законом затверджується структура Морського міністерства і Генерального штабу, створюється технічне, будівельне, гідрографічне, судове і санітарне управління.

У Миколаїв було направлено кошти на завершення будівництва нових кораблів та погашено борги перед суднобудівниками. На підставі „Закону про флот” Директорія УНР наказом № 57/28 від 25 січня присвоїла українські назви кораблям, що будувалися в Миколаєві: дредноут „Соборна Україна”, легкі крейсери „Гетьман Богдан Хмельницький”, „Гетьман Петро Дорошенко”, „Тарас Шевченко”. Ескадрені міноносці дістали назви „Київ,” „Батурин,” „Чигирин,” „Львів,” „Іван Виговський,” „Іван Сірко,” „Петро Могила,” „Іван Котляревський," „Кость Гордієнко,” „Мартин Небаба,” „Іван Підкова,” „Пилип Орлик,” а база підводних човнів – „Дніпро”.

Але 1 лютого 1919 року флот Антанти зайняв Херсон, 2 лютого – Миколаїв, остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. А вже 3 лютого під натиском Червоної армії уряду С. Петлюри довелося залишити Київ.

М.Білінський розпочинає формувати полки морської піхоти. Відповідно до наказу Головного отамана УНР С. Петлюри №68/32 від 3 лютого і закону „Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря” від 9 квітня, територія між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном у смузі 75 верст навколо них, була проголошена Приморським фронтом, а Морський міністр – його командувачем.

В лютому 1919 року запропонував Симону Петлюрі створити перший полк морської піхоти. Спецпідрозділ планувалося сформувати з добровольців-подолян, проте війська УНР під натиском Червоної армії змушені були відступити на західноукраїнські землі. Отже, полк почали комплектувати на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, але їх кількість виявилася недостатньою, тому Білинський почав заохочувати до цієї справи молодих сплавників лісу з карпатських річок, котрі склали основу 1-го Гуцульського полку морської піхоти.

24 квітня 1919 року М.Білинський, не згодний з політикою, що її проводила Директорія, подав у відставку і, на його прохання, був призначений командиром створюваної дивізії Морської піхоти. Обов'язки морського міністра він передав капітану 1 рангу Миколі Злобіну.

24 липня 1919 року в Кам'янці-Подільському Білинський розпочинає формувати 2-й полк морської піхоти. Його очолив поручик Іван Сич.

У 1920—1921 рр. — міністр внутрішніх справ УНР.

Учасник Першого Зимового походу Армії УНР. Був інтернований з Армією УНР у Польщі.

брав участь у Другому Зимовому поході Армії УНР 1921 на тер. рад. України.

1921 — Начальник управління штабу Повстанської армії генерал-хорунжого Юрка Тютюнника.

Брав участь у Другому Зимовому поході.

17 листопада 1921 року під час бою з червоноармійськими частинами потрапив в оточення поблизу с. Малі Міньки (були у Народицькому районі Житомирської області і нині виключені з облікових даних). Не бажаючи здаватись у полон, застрелився.

Джерело: indragop.org.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 102 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "4 листопада 1882 р. народився Михайло Білинський."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502