5 липня 1910 року народився відомий художник Сергій Григор’єв

istoriya_15_20121002_1566921032Він  був майстром жанрового живопису, яскравим представником «побутового соціалістичного реалізму». Чимало полотен С.Григор’єва відтворюють ідеологічні кліше, без яких годі було уявити успішного – за тодішніми мірками — радянського митця. Його роботи «Прийом до комсомолу» (в першому варіанті, 1949р. – з погруддям Сталіна, яке забирає на себе всю увагу глядача, в другому, 1950р. – вже без погруддя) та «Воротар», а також  «Обговорення двійки» — були відзначені Сталінськими преміями другого ступеня. У радянських довідниках  Григор’єва  згадували винятково як «видатного радянського живописця та графіка».

Але… фахівці та шанувальники знають і люблять іншого Григор’єва – того, чиї картини просвітлюють душу і, як це не банально звучить – роблять людину кращою…

Сергій Олексійович Григор’єв народився 5 липня 1910 р. в Луганську. Був одинадцятою дитиною в сім’ї службовця-залізничника.

1911 родина переїхала до Запоріжжя (на той час – Олександрівськ). У 1923-26 р.р. Сергій навчався у хужожньо-професійній школі, потім упродовж року – у Вищих художньо-технічних майстернях (ВХУТЕМАС) у Москві, а до 1932-го – в Київському художньому інституті, у відомих українських художників Ф.Кричевського та Ф.Красицького.

По завершенні навчання С.Григор’єв оселиввся у Харкові. Працює  у видавництві «Мистецтво». Створює серію  ідеологічно вивірених  плакатів: «Передовики Донбасу», «Даєш контакт!», «Даєш країні хліб!», «Комсомолія».

1933 р. С.Григор’єва призначено на посаду асистента з рисунка та графіки в Харківському художньому інституті.  Цього ж року одна з його робіт відібрана для експонування  на виставці радянського мистецтва у Варшаві.

1934 р. Сергій Григор’єв переїхав до Києва. Працює на посаді доцента Київського художнього інституту. Від  1947р. — професор, завідувач  кафедрою  рисунка, від  1950-го – керівник майстерні жанрового живопису.

У 1948 р. став заслуженим діячем мистецтв СРСР.  Через рік -лауреатом Сталінської премії. У 1951-му отримав звання народного художника УРСР, орден Трудового червоного прапора та ще одну Сталінську премію.

 У 1951-55 р.р. – ректор Київського державного художнього інституту.

1953 р. обраний членом-кореспондентом, а 1958-го – дійсним членом Академії Мистецтв СРСР. Відтоді й до кінця життя очолював Твоорчі майстерні Академії мистецтв УРСР.

 1974 р. Григор’єву було присвоєне звання народного художника СРСР.

Помер  С. О. Григор’єв  9 квітня 1988 р. у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

Твори художника збергіаються у Національному художньому музеї України,  Київському музеї російського мистецтва, у художніх музеях Одеси, Полтави, Львова, Чернігова, Харкова, а також у закордонних музеях та у приватних колекціях.

Сергія Григор’єва було вшановано всіма можливими на той час званнями та відзнаками, про його нові роботи писали звледве не всі тодішні газети і журнали. Подейкували, буцім головна причина такої слави – те, що палким шанувальником його творчості був оособисто «вождь усіх часів і народів». Припустімо. Але з чим пов’язана  в такому разі ота величезна популярність, якої зажили картини С.Григор’єва у суспільстві радянських 1950-их?

Напевне, у  прагненні автора «естетизувати» радянське життя, у відсутності докучливого, набридлого пафосу «класичного соцреалізму» з його заідеологізованістю та впізнаваністю песонажів. Невибагливі сюжети його полотен ніби взяті зі щоденного життя простих людей, «знайдені»  серед гамірних вулиць і тихих подвір’їв.  Його героїв, здається, глядачі не раз зустрічали у трамваї  й парку,  в цеху та крамниці – і впізнавали у них себе.

Репродукції картин Григор’єва прикрашали стіни над гуртожитськими ліжками і робочими столами; прості радянські люди збирали колекції поштівок з його роботами. На його виставках  завжди було людно.

Дмвовижним чином Сергій Григор’єв не став  «придворним» художником. Будучи талановитим портретистом, не писав «парсун» вождів. Серед його творів не було пафосних  полотен  на тему жовтневого перевороту  чи війни.  Він не творив «на злобу дня» чи до «червоних дат».

Натомість… дуже любив малювати дітлахів – вони є майже на всіх його полотнах.

Після смерті Сталіна творчість С.Григор’єва ніби теж «вийшла на волю»: величезні соцреалістичні полотна замінили собою невеликі, сповнені ліризму пейзажі та натюрморти. Фарби стали яскравішими, легшими, відтінки – тоншими.

Мешкаючи в дачній Кончі-Озерній неподалік Києва, художник натхненно і захоплено пише прекрасні пейзажі, портрети рідних (найчастіше – онуків). Він озирає мудрим і трішки іронічним поглядом світ, який любить і прагне у своїх творах залишити людству.

Сергій Григор’єв залишився для багатьох  саме таким – зразковим «соцреалістом» у кращих тодішніх традиціях, автором  похмурих, неосяжних полотен  з вивіреною тематикою. Але, на щастя, багато хто знає його тонким, світлим, радісним ліриком, чиї роботи милують око і тішать серце.

У першій своїй іпостасі Григор’єв чекає на глядача в музеях – далекий і незрозумілий сучасникові. «Інший» Григор’єв — у музейних запасниках і приватних колекціях…

Джерело: ridna.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 77 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366