6 жовтня 1876 р. народився Сергій Єфремов.

Єфремов Сергій Олександрович

український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури.

Єфремов_С2Сергій Єфремов народився 6 жовтня 1876 року в селі Пальчик на Київщині в сім'ї сільського священика. Рід Сергія Олександровича Єфремова (по материнській лінії - Крамаренко, по батьківській - Охріменко) належав до духовенства. Батько Сергія, щоб отримати парафію, мусив первісне прізвище Охріменко перелицювати на російське Єфремов (Охрім – Єфрем).

Освіту здобув у Київській духовній семінарії, а 1901 року закінчив юридичний факультет Київського університету. І став професійним публіцистом, друкувався багато, створив понад 3тисячі праць, серед яких "Історія українського письменства" (1911 р.), саме за системою Єфремова ми вивчаємо сьогодні літературу. Про цю розвідку Єфремова Микола Зеров писав: "Вона дала канон українського письменства, установила список авторів і творів, належних до історико-літературного розгляду... Цей канон тільки помалу переробляється тепер, залежно від нових матеріалів та нових поглядів на історико-літературні явища".

Ідеалом національного відродження С. Єфремов обрав "інтелігентного свідомого українця". Він поклав надію на людей, які знають, якого берега їм триматися і як зберегти людину в собі за нелюдських обставин.

30-літнім Сергій Єфремов зазнав великого кохання. Це була Онися Дурдуківська, двоюрідна сестра. Церква не схвалювала таких шлюбів, тому молоді об'єдналися цивільним шлюбом і вирішили не мати потомства. Коли батько Онисі, Федір Дурдуківський, прийняв Сергія в сім'ю, той казав: "Я вам подарувався навіки" і до останнього був відданий коханій. Жили вони в Києві на Гоголівській, 27.

У 1917–1918 рр. Сергій Єфремов заступник Голови Центральної Ради, Генеральний секретар міжнаціональних справ в уряді Української Народної Республіки.

Людина совісті та честі, коли Київ узяли червоні війська Юрія Коцюбинського, Єфремов написав йому відкритого листа: "Твій батько зараз перевертається в труні!" Він засудив "кривавий переворот" і довів, що пам'яті нащадків гідні лише ті що "творять, а не руйнують".

Сергій Олександрович продовжував жити в своїй країні й не помічав радянської влади. Більшовики завели "новий час", і громадяни переводили стрілки годинників туди-сюди. Єфремов навіть цього не робив, і свій годинник виставляв по сонцю.

У 1920 році емігрував за кордон, через рік після загальної амністії повернувся й займався науковою роботою. Академік Всеукраїнської Академії наук з 1919, віце-президент ВУАН - з 1923 року завідував історико-філологічним відділом академії, очолював Комісію для складання біографічного словника діячів України, Раду Історико-літературного товариства.

Увесь час учений вів записи в щоденнику. Наприклад такий: "Нещасне покоління росте, загиджене, запльоване фарисейською рукою тупоголових дурнів та розгнузданих садистів. Страшна майбутність!"

Уперше він добре хильнув горілки у 50 років. А вранці прокинувся з незнайомим відчуттям похмілля й записав у щоденнику: "мені соромно за вчорашнє... і за те, що пізно почав".

"Навколішки я не стану, каятись не буду – отже перспектива виясняється: мандрівочка, і, мабуть, неблизька пахне". 20 липня 1929 р. зроблено останній запис: "Несподівано для себе їздив на могилу Шевченка. Про могилу краще не говорити, недоуки, занапастили божий рай!". Наступного дня ученого було арештовано.

Сигналом до погрому нашої духовності був суд у справі СВУ. Його відкрили на день народження Т. Шевченка, 9 березня 1930 р. у Харківському театрі опери та балету. На лаві підсудних опинилися 3 академіки, 23 учені, три письменники, два студенти, один священик, 14 учителів та службовців різних установ. Суд продовжувався 40 днів (знакомите число!).

Сергій Єфремов ні в чому не зізнавався, але єзуїти вдарили по слабкому місцю науковця – Онисі. І він взяв на себе роль лідера СВУ.

С.Єфремова засуджено на 10 років позбавлення волі (тоді найвища міра покарання). 10 березня 1939 року (за три місяці до закінчення терміну покарання) у Володимирській тюрмі в Росії загинув Сергій Олександрович Єфремов, історик літератури, академік Української Академії Наук, віце-президент ВУАН, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики.

Пленум Верховного суду УРСР 11 серпня 1989 року С. Єфремова разом з усіма, засудженими у справі СВУ, реабілітував, оскільки в його діях не виявлено складу злочину.

За часів німецької окупації Онися виїхала в Прагу. Там самотня жінка померла 1951 року. Вона заповіла останні листи Сергія покласти з нею в труну. Листи, де були однакові перші й останні слова: "Єдина моя!.. Цілую!"

Джерело: uamodna.com

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 142 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "6 жовтня 1876 р. народився Сергій Єфремов."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502