7 серпня 1819 р. народися Пантелеймон Куліш.

Куліш Пантелеймон Олександрович

мислитель, письменник, перекладач і видавець, етнограф, громадський діяч

Panteleimon_KulishНародився 7 серпня  1819, в містечку Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області  у заможній хліборобській родині.Український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець.

Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури».

Після закінчення Новгород-Сіверської гімназії навчався в університеті Святого Володимира, але через правові обставини диплом не одержав. З 1841 р. вчителював у Луцьку, Києві, Рівному. Під впливом Михайла Максимовича захопився українською етнографією та історією, працював у складі Археографічної комісії, розпочав літературну діяльність. У цей час зблизився з колом діячів, котрі відтак створили Кирило-Мефодіївське братство. З 1845 р. працював в освітніх закладах С.-Петербурга. 1847 р. (одночасно з іншими братчиками) був заарештований; після кількамісячного ув’язнення у Петропавловській фортеці Куліша заслано до Тули, з забороною друкуватися. Після повернення з заслання (1850) розгорнув інтенсивну наукову, літературну і видавничу (ж-л "Основа", альманах "Хата" та ін.) діяльність. У 1863 — 67 рр. — на державній службі у Варшаві. У 1868 — 71 рр. перебував за кордоном, зміцнив давніше започатковані зв’язки з громадсько-культурними колами Галичини. Через 10 років Пантелеймон Куліш ще раз відвідав Львів, де активно втрутився у стосунки українців з поляками, але зазнав невдачі. Розчарувавшись у громадсько-політичній діяльності, зосередився на літературній і науковій праці, яку останні 15 років життя провадив на хуторі Мотронівці поблизу Борзни (Чернігівщина), де помер і похований.

Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману«Чорна рада». Був дуже освічений. Писав українською та російською мовами.

Куліш Пантелеймон — мислитель гостро критичний, а тому непостійний і суперечливий: йому однаково близькі емпірик Бекон і раціоналісти Декарт і Спіноза; примат духовного, спіритуалістичні акценти його філософії не виключають певної її приземленості; глибока релігійність поєднується в нього з просвітницьким упованням на науку й характерними для романтичного світосприйняття нотками пантеїзму; романтичні домінанти його світогляду поступаються місцем позитивістським засадам; його вірність українській ідеї не виключає чергування полонофільських, русофільських і австрофільських настроїв; козакоманія змінюється козакофобством; захоплення визвольною потугою народу, історієтворчим потенціалом останнього поступається в нього елітаристським запереченням суб’єктних спроможностей пасивної народної маси; неприйняття екстремізму в будь-яких формах, принцип ненасилля (зло не перебороти насильством) поєднується в його історіософії з визнанням "правди сильнішого" і баченням в "ошляхетненій" військовій силі знаряддя прогресу; радикал в суспільно-політ. ідеалах, К. виступає поміркованим лібералом щодо засобів їх здійснення; він "європеєць між хуторянами і хуторянин між європейцями" (В. Петров); європеїзаторські зусилля не виключають гострої критики К. західної цивілізації; культурно-автономістські й федералістські ідеї поєднуються в нього з самостійницькими.

Усталене нині віднесення Куліша Пантелеймона до "філософії серця" має різні конотації, але передовсім у ньому імпліцитно зафіксовано безсумнівну константу — неоплатонічність засад його мислення. Саме неоплатонічна думка в її християнізованій версії, зосереджена на духовному наповненні людського "Я", становить для Куліша підґрунтя української духовно-культурної традиції з притаманним їй етико-релігійним трактуванням сенсу людського життя.

Дух нації, "народний дух" є для Куліша Пантелеймона індивідуальним виявом трансцендентної субстанційної сили; він становить первень і сутність спільноти, праоснову народного буття і втілює себе символічно в предковічних цінностях народу, закодованих у його мові. Втрачаючи її, народ губить ціннісні орієнтири, визначальний для себе модус світовідношення, а отже можливості "своєрідного розвитку його моральних сил". Індивід, обезмовлюючись, позбавляє себе єдиного, даного Богом, способу залучення до духовно-культурних традицій народу і нікчемніє. Традиціоналіст Куліш не просто орієнтує на правовий порядок, "стан речей, що почалися за часів Володимира", а намагається фундувати в український думці консерватизм як світоглядно-філософську позицію. На пошуки відповідності між розвитком культури і цивілізації спрямовані його "Хутірська філософія", "Листи з хутора", філософськи поеми і статті. Хутір у П. Куліша — не тільки первісне національне середовище, протиставлене русифікуючій урбанізації, своєрідний заповідник для збереження етносу, а й простір внутрішнього духовного розвитку людини в її єднанні з природою, навіть у поверненні до природного стану, з яким етико-гуманістичне просвітительство пов’язувало не тільки високі моральні якості людини, а й могуття її розуму: розумною є природа, а людський розум — розумний остільки, оскільки він природний. Природний стан є альтернативою цивілізації з її технократизмом, занепадом моральності, егоїзмом, ренегатством щодо віри й національності, руйнуванням історично усталеного способу народного життя, органічної народної культури. За задумом Куліша, "хутірська філософія" має поєднати позитивне знання про світ з ірраціональним переживанням незбагненності вищої сили, якою перейняті й природа, й життя людини, і тим самим сприяти погодженому з природою і не зіпсутому цивілізацією повнокровному народному життю. Економічною його підвалиною має служити хліборобська праця на засадах приватної власності та індивідуальної свободи. Вона стане ґрунтом відродження нац. еліти, "лицарів духу", яким належить віднайти втрачену нац. ідентичність і утривалити її в іст. діях спільноти, в її культурних досягненнях, без яких "неможливо виробити елементарні форми державності" та "централізуватися в собі".

Пантелеймон Куліш у провіденціалістському дусі обґрунтовує думку про те, що національні ідеали й непроминальні цінності минулого відродяться, утриваляться в народному житті й стануть основою для творення нових непересічних національно-культурних цінностей, що є необхідною передумовою перетворення України з "нації етнографічної" в "націю політичну." Для Куліша це є моментом того розвитку національного і загальнолюдського духу, який він уважав самодостатнім процесом, самоціллю.

Джерело: Ізборник

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 320 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "7 серпня 1819 р. народися Пантелеймон Куліш."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502