8 червня 1855 р. народилася Наталія Кобринська

Наталія Іванівна Кобринська

українська письменниця. Ініціатор першої української жіночої організації. Альманах «Перший вінок» заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали самі жінки.

4103-8-1Визначна громадська діячка і письменниця Наталія Іванівна Кобринська народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуї Снятинського району на Івано-Франківщині.

Ніхто із священицької родини Озаркевичів не міг подумати, що симпатична дівчинка виросте «підбурювачем спокою», а свої, надто сміливі як на той час, ідеї втілюватиме у життя не тільки як письменниця, а й як громадський діяч. Ще юною Наталя побачила суперечність навіть у християнських книгах: жінка чомусь повинна була коритися чоловікові. Одначе до духовного змужніння, уяснення своєї мети і принципів їй доведеться йти неквапливо і наполегливо, переборюючи пересуди. Неспокоєм сповнилося серце дівчини після студіювання представників школи позитивістів. Наталія Кобринська переконалася, що суспільний устрій не є чимось непорушним, одначе його змінити — надто важко. Наталія недобре себе почувала через власну двоякість: одними думками вона жила з людьми, іншими — з собою. «Терпеливим слухачем» був чоловік Теофіл, з котрим, на жаль, довелося прожити тільки шість років. Після важкої втрати — смерті чоловіка Наталія Кобринська із Снятина переїжджає у Болехів, де мешкає з батьками. Подальші роки життя літераторки та громадської діячки пов’язані з цим мальовничим містечком у підніжжі Карпат, частими виїздами за кордон.

Завдяки батькові Наталія Кобринська здобула добру освіту, не навчаючись у освітніх закладах. Згодом її шляхом до світла знань піде продовжувачка ідей фемінізму Ольга Кобилянська. До речі, саме Наталія Кобринська переконає її писати твори не німецькою, а українською мовою. Та це буде згодом...

Завдяки батькові, Наталія побувала у Відні, Женеві, інших містах Західної Європи, де познайомилася з багатьма літераторами, в тому числі й українськими. Найбільший вплив на неї зробив друг Івана Франка публіцист і літературознавець Остап Терлецький. У 1883 році з’явилось оповідання «Шумінська» (пізніша назва — «Дух часу»), а через рік — повість «Задля кусника хліба». Тоді Наталія Кобринська уяснила, що мета її життя — реалізація феміністичних ідей через літературні твори. Цей «нюанс» досить важливий, щоб зрозуміти подальшу діяльність Наталії Кобринської. Іван Франко неодноразово наголошував у заувагах Наталії Кобринській, що її публіцистичні твори не можуть так ефективно служити розвоєві жіночого духу, як твори художні.

Досить важливим у житті Наталії Кобринської став 1884 рік, коли в Станіславові з її ініціативи утворилось «Товариство руських жінок». «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духу через літературу, бо література була все вірним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків», — зазначалося в програмних документах новоутвореного товариства. Наталія Кобринська разом з однодумницею Ульяною Кравченко доводили, що літературно-просвітницький напрям товариства досить ефективний за умов малих матеріальних статків його членів. «Товариство руських жінок» повинно було стежити за найновішими літературними напрямами, якнайскоріше передати їх народу, аби виробляти ясне розуміння становища жінок. Це мало дати набагато більший ефект, ніж філантропійна діяльність. Про тогочасне важке становище жінок Наталія Кобринська пише Ганні Барвінок: «Перед нашим жіноцтвом замкнена дорога до вищої науки, і щоби набути ширших відомостей, лишається лиш один спосіб — читання книжок, та й той не доводить до пожаданих результатів. Бо у нас не лиш межи русинками, але і польками читання приносить нераз більше шкоди, як пожитку, — читають без вибору. читають що попаде... Тепер ще наше жіноцтво бриє в творах романтичної школи, і все, що новіше, реальніше, відкидається яко зле і неморальне».

Письменниця понад тридцять років мешкала в містечку Болехові, хоча часто виїжджала, вела листування з відомими громадськими діячами, письменниками Іваном Франком, Михайлом Павликом, Іваном Нечуєм-Левицьким. У 1887 році з допомогою Олени Пчілки вона видала жіночий альманах «Перший вінок». Вихід цього збірника творів зазнав критики з боку різних політичних і культурних угруповань. в тому числі радикалів. одна із причин — поєднання ідей фемінізму та соціалізму. Тішила видавців підтримка Івана Франка. В «Першому вінку» надрукувала свої твори і Леся Українка. Наталія Кобринська пройнялася ідеєю об’єднання жінок не тільки Галичини, а й усієї України. Це був час, коли галицька інтелігенція звільнялася з-під впливів польської культури, усвідомлювала свою ідентичність, душею та зором зверталася до своїх братів з Наддніпрянської України. Найчастіше просвітницьку діяльність проводили священики та їхні діти, тому з ініціативи міністра Голуховського прийом до духовних семінарій українцям обмежили. Історична вартість цього альманаху була в тому, «що жіноцтво наше на цілім просторі широкої Руси–України почувалося до свого існування народного, що інтелігентна жінка наша почулася рівночасно русинкою і чоловіком, заявила про свої національні і громадські права». А це не було чимось особливим з погляду високоосвіченої людини. За словами Наталії Кобринської, це не заслуга, а обов’язок кожної інтелігентної людини, обов’язок, який веде за собою подальші важкі обов’язки.

Зважаючи на обставини, своєрідну «нестачу кисню», Наталія Кобринська виїжджає на цілий рік до Швейцарії, де слухає лекції в університеті. Одначе, крім цього, у неї й інший задум: подібним шляхом, як колись зустрілася з Остапом Терлецьким, познайомитися з Михайлом Драгомановим та Болеславом Лімановьским. Значний вплив на молоду письменницю у Цюріху зробили лекції з політекономії відомого німецького професора Юліуса Пляттера.

Після повернення в Болехів Наталія Кобринська продовжує громадську діяльність, організовує збір підписів за право жінок навчатися в університетах та гімназіях. До Галицького сейму вноситься ряд вимог і пропозицій щодо захисту прав селян. У 1893—1896 роках Наталія Кобринська займається видавничою справою. Її видавництво «Жіноча справа» випускає у світ три книги альманаху «Наша доля». Це незвичайний для того часу факт, високо оцінений Лесею Українкою та Іваном Франком. Для налагодження ефективнішого книгодрукування Наталія Кобринська виїхала на проживання до Львова. Гадала, що у цьому славному місті з’являться кращі умови і для популяризації феміністичних ідей. одначе галичанки її не почули... Індиферентність жінок, до яких зверталася Наталія Кобринська, негативно вплинула на письменницю, і тому вона повернулася додому. У Болехові Наталія Кобринська писала небагато. Часто у неї бувала послідовниця і гідна учениця Ольга Кобилянська. Тішило серце спілкування з місцевою молоддю. Письменниця, котра вміла і любила спілкуватися, багатьох переконала, що неволя і темнота шкідливі не тільки для самих жінок, а й цілого народу. Маючи достойних послідовниць Лесю Українку та Ольгу Кобилянську — Наталія Кобринська не шкодувала сили на ниві боротьби за жіночу свободу. Вона не покидала творчість.

Після Лютневої революції 1917 року Наталія Кобринська написала казку «Брати». Цей невеликий твір — один з найсильніших в доробку Наталії Кобринської. Чимало літературознавців згадувало «Братів», одначе твердження, що письменниця оспівувала перемогу Жовтневої соціалістичної революції — смішні. По-перше, казка написана за півроку до більшовицького перевороту. По-друге, передбачення і пророцтво у казці зовсім інше. Йдеться не про що інше, як про... відродження української державності і — глибокий сум за втратами українського народу, коли часто брат воював проти брата: — «Брате! — вирвалось з грудей молодцеві в чужім мундирі.

— Брате! — крикнув стрілець. Витягнені багнети випали їм з рук, і оба щиро обіймались. Вмить вибігло двох других, з двох ворожих таборів. І обох на місці трупом поклали...». Після трагедії душі братів сивими голубами літають, однак щось велике «з північного востоку» — не радість вселюдська, а тільки певний етап історії. Теж трагічний, коли в людей «вже не видирають життя, а самі його добровільно дають...» А ось кінцівка твору, котру багато хто не хоче бачити: «Заграли рожеві зорі, високо піднеслось проміння сонця воскресіння; три звізди блиснули в яснім блакиті. Підніс голову могутній лев, появився з мушкетом запорожець. Виринув на синім полі золотий плуг, а над ним оливкову галузку несли два голуби з широко розпростертими крилами на небесному просторі».

Наталія Іванівна Кобринська померла в 1920 році в Болехові. В цьому місті вона й похована. Деякий час її замовчували, нині згадують як піонерку жіночого руху в Україні. Принижувана за життя, оцінена після смерті, невивчена повністю дотепер, Наталія Кобринська — потужне світло на небосхилі української думки. Ще в тридцяті роки її послідовниця відома українська Жінка Софія Русова відкриє очі багатьом, хто не сприймав ідей Наталії Кобринської: «Визволення жінки не є акт фемінізму, а такий же природний вияв політичної і культурної соціальної еволюції, яким був акт визволення кріпаків, мурнів». Правильність вислову підтверджено часом.

Джерело: day.kyiv.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 87 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "8 червня 1855 р. народилася Наталія Кобринська"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502