8 лютого 1822 року народився Опанас Васильович Маркович.

Опанас Маркевич (Маркович)

український фольклорист, народознавець, етнограф, громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського Братства, чоловік М. Вілінської (Марка Вовчка).

Markevich1В селі Кулажинці Гребінківського району, Полтавської області, 8 лютого 1822 року народився Опанас Васильович Маркович (Маркевич) - український фольклорист і етнограф, де провів свої дитячі і юнацькі роки. Він був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича.

Вже в дитинстві була помічена його тяга до музики. Мати Опанаса, Олена Леонтіївна Керстен, сама непогана музикантка і прихильниця народних пісень, заохочувала його записувати почуті на вечорницях (де Опанас спілкувався з ровесниками кріпаками) пісні. Потім Олена Леонтіївна придумувала до них музичний супровід і вони з сином виконували ті пісні перед гостями.
У 1836 закінчив Пирятинське 4-х класне міське училище і батько відправив Опанаса до 2-ої Київської гімназії, при Київському університету св. Володимира, де ректорував їх близький родич Михайло Максимович. Викладали в гімназії університетські професори. Сам Максимович читав історію і словесність.
Хлопчина став улюбленцем професора російської літератури Івана Даниловича Краськовського, пристрасного любителя українського фольклору. Він годинами міг слухати Опанасові перекази історій, почутих хлопчиною у кріпосних друзів в Калюжинцях. За його дорученням Опанас став записувати всі народні перекази, казки, прислів'я і приказки, а також пісні, що чув від селян.

В 1842 році закінчив її і поступив до Київського університету.
У 1846 році Опанас Маркович закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві та його арештували у Переяславі по справі Кирило-Мефодіївського товариства, і може б одбувся допитом, аби під час обшуку «стихи возмутительного содержания», зокрема поему Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», Марковича вислали до м. Орла під нагляд поліції. Служив там молодшим помічником управителя губернської канцелярії військового губернатора. Згодом одержав дозвіл повернутися в Україну.
Мабуть, ще ніколи так не жадав весни Опанас Маркович, як цієї — року 1850-го. Мовби час уповільнив ходу, а дні служби у губернському відомстві здавались нескінченними. З нею бо пов’язувалася воля. Добігав кінця трирічний термін заслання до Орла.
Заслання виявилось необтяжливим — служив канцеляристом, винаймав кімнатку. У вихідні чи надвечір збиралися молодечим товариством, гомоніли про життєві проблеми, співали пісень. Тут Опанас був перший мастак. Гостювали і в людей заможніших, особливо ж де підростали панночки. А ще ж грав він на фортепіано, акомпанував співакам. Так і познайомився з Машою , з Марією Олександрівною Вілінською, українською письменницею Марко Вовчок, яка в той час жила у своєї тітки. Вона щойно закінчила у Харкові пансіон, була привітна, гостра на слово і напрочуд гарна, як бувають дівчата у сімнадцять років. Отож, коли у травні скінчився термін заслання, а було вже Опанасові двадцять сім, над усе хотілося повернутись до рідної України.
Губернатор прихильно ставився до Опанаса Васильовича, цінував його і як ретельного службовця і порадив йому взяти кількамісячну відпустку, бо хтозна, чи знайде там службу, адже залишається під наглядом поліції. Він охоче прийняв пропозицію ще й тому, бо з панною Марією вже закрутився роман, обох поєднала мрія про одруження.
Маркевич побував на рідній Полтавщині, Чернігівщині, бачився з батьками, гостював у багатьох друзів, навіть пощастило погомоніти з самим М. Гоголем. Про все, звісно, писав своїй Марії. Але що більше думав про шлюб, тим більше вагався. Різниця у віці майже дванадцять літ. Зрозумів, що на Вкраїні влаштуватися на роботу, та ще "неблагонадійному" буде складно.
Отож чи може забезпечити Марії належне життя, заводити у такому становищі родину. Ці сумніви і вагання відчула Марія з його листів. В них поменшало пестливих слів, сповідей любові. У цей час Марія, посварившись зі своєю тіткою, яка відраджувала її від такого шлюбу, переїхала у Єлець до матері. Вона почувалася щасливою, бо кохала, з нетерпінням чекала Опанаса. Тим часом його листи надходили рідше, а в одному з них писав: "Ви варті більшої любові, аніж моя. Ваше вболівання за нещасним селянином, приреченим на жертву насиллю, святе для мене..."
Але ж Марія була не з тих зманіжених панночок, що лякаються труднощів. Вона поділяла вільнодумство Опанаса, співчувала знедоленим селянам-кріпакам і на олтар свого кохання готова була поставити і своє досить заможне і безжурне життя, ділити з коханим усі випробування і в другій половині січня 1851 року вони одружилися.
13

      Марковичі переїжджають з м.Орел у Чернігів, де Опанас Васильович влаштовується в видавництво газети «Черниговские губернские ведомости» працює коректором газети. З лютого до червня 1851 року разом з дружиною мешкає у свого брата Василя Марковича, який працював у лісництві с. Сорокошичі Остерського повіту (тепер Козелецького району). Тут Опанас Маркович записує народні пісні, приказки, приповістки, характерні вислови селян. Деякі з них згодом було опубліковано в «Черниговских губернских ведомостях». На Остерщині Маркович записує варіант відомої думи Івана Нечая та історичну пісню про Івана Бондаренка. Протягом літа й осені молодий науковець мандрує по селах Чернігівщини й Полтавщини. Шлях приводив дослідника до Борзни, Конотопа, Прилук, Ніжина, потім працює в Київській палаті державного майна.
На початку 1852 року у них народилася донька Віра, яка незабаром померла. 27 травня 1853 року у них народився син Богдан. А 24 серпня 1855 він був призначений на посаду молодшого вчителя географії Немирівської гімназії.
В грудні 1857 року вийшла в світ перша книжка Марка Вовчка «Народні оповідання», в написанні яких відповідну роль відіграв і Опанас Васильович. На початку 1859 Марковичі переїздять до Петербургу.
11 травня 1859 року Опанас Васильович, одержавши закордонну відпустку, виїздить за кордон слідом за дружиною, яка разом з сином виїхала туди на півмісяця раніше. Разом з сім'єю він побував в Німеччині, Швейцарії, їздили в Лондон (гостювали у Герцена).
А 19 серпня 1860 року він виїхав із Швейцарії в Росію.

     У 1860-1861 роках Маркович живе в Петербурзі, працює в редакції журналу «Основа», зустрічається з Тарасом Шевченком та Іваном Тургенєвим. У квітні 1861 року Маркович організовує в Петербурзі концерт, присвячений пам’яті Тараса Шевченка. Зібрані кошти було передано родичам великого українського поета. З другої ж половини 1861 року Маркович мешкає в Чернігові та Новгороді-Сіверському, де служить мировим посередником, продовжує займатися фольклористикою та етнографією.

Особлива сторінка в житті Опанаса Марковича – участь у діяльності українського аматорського театру «Товариство, кохаюче рідну мову», заснованого Леонідом Глібовим у Чернігові. Глібов відповідає за літературно-репертуарну частину, Маркович виконує обов’язки композитора-диригента, відповідає за культуру сценічної мови та вокал, пише музику до п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».

В Петербурзі він часто зустрічався з Т. Г. Шевченком. В середині 1861 року він переїздить в Україну у Чернігівську губернію, де на початку 1862 року одержав посаду акцизного наглядача в Новгород-Сіверську.
Опанас Васильович якщо не все життя, то багато-багато років збирав фольклорний матеріал (пісні, прислів'я, приказки і ін.). Він зібрав більше 50 тисяч прислів'їв, приказок і ін. Систематизував цей матеріал в збірник, але сам видати не зміг і передав його М. Симонову (М. Номісу) для видання, який видав його в 1864 році в Петербурзі, додавши до нього записи інших осіб. Це видання було найбільш повним збірником українських прислів'їв і приказок того часу.
4

    І Опанас Васильович передав своїй дружині в Париж зібрані ним пісні з мотивами, де можна було з меншими труднощами видати їх. Марія Олександрівна видала частину їх, озаглавивши збірник «Двісті українських пісень. Співи і слова зібрав Марко Вовчок...» Без згадки імені Опанаса Васильовича на відміну від М. Симонова (журнал «Киевская старина»» 1893 р., V, стор. 268-269).
11 серпня 1866 р. Опанаса Васильовича через хворобу переведено в Сосницю (ближче до Чернігівської лікарні). В червні 1867 р. хвороба його посилилась і його переведено до міста Чернігова. 1 вересня 1867 р. Опанас Васильович помер на 45 році життя від невиліковної тоді хвороби – туберкульозу в Чернігівській лікарні, не діждавшись повернення дружини і сина.
Він був всебічно обдарованою людиною. За яку роботу він не брався б (коректора в видавництві, учителя чи акцизного наглядача) - виконував її успішно. Він тонко розбирався в музиці, навіть писав партитуру для українських п'єс («Наталка-Полтавка», «Чари»), постановку яких він організовував самодіяльними колективами, зібрав, зокрема, близько 50000 прислів'їв і приповідок. Матеріали публікувалися в різних виданнях,
Грошей після Опанаса Васильовича не залишилось. Його друзі і сім'я тодішнього Чернігівського губернатора князя С. П. Голіцина склалися і на Болдіній горі біля Іллінських печер, недалеко від церкви святого Іллі поховали останки «благороднейшего, талантливого, скромного сеятеля добра, красоты и науки».
Тихе Іллінськє кладовище на чернігівських Болдиних горах. Скромний обеліск із сірого мармуру. Рідко хто із перехожих зупиниться та хоча б прочитає напис на могилі. А між тим, людина, яка знайшла тут свій останній упокій, за життя була знайома з багатьма відомими особами: Т. Шевченком, П. Кулішем, І. Тургенєвим. Тут поховано українського фольклориста і етнографа Опанаса Васильовича Марковича. Цього року минуло 193 роки з дня його народження.
Багато зібраних О. Марковичем матеріалів опубліковано у виданнях М. Номиса, В. Антоновича, М. Драгоманова, у «Записках Черниговского статистического комитета», у газеті «Черниговские губернские ведомости». Зокрема, у виданому А. Метлинським збірнику «Народні південноросійські пісні» вміщено пісню «Про Нечая» за підписом О. Марковича.

Головну працю О. Марковича «Украинские пословицы, поговорки и тому подобное» було видано М. Номисом 1864 року в Петербурзі.

Джерело: finenews.info

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 301 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "8 лютого 1822 року народився Опанас Васильович Маркович."

Увійти, щоб залишити відгук.

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366