8 лютого 1822 року народився Опанас Васильович Маркович.

Опанас Маркевич (Маркович)

український фольклорист, народознавець, етнограф, громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського Братства, чоловік М. Вілінської (Марка Вовчка).

Markevich1В селі Кулажинці Гребінківського району, Полтавської області, 8 лютого 1822 року народився Опанас Васильович Маркович (Маркевич) - український фольклорист і етнограф, де провів свої дитячі і юнацькі роки. Він був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича.

Вже в дитинстві була помічена його тяга до музики. Мати Опанаса, Олена Леонтіївна Керстен, сама непогана музикантка і прихильниця народних пісень, заохочувала його записувати почуті на вечорницях (де Опанас спілкувався з ровесниками кріпаками) пісні. Потім Олена Леонтіївна придумувала до них музичний супровід і вони з сином виконували ті пісні перед гостями.
У 1836 закінчив Пирятинське 4-х класне міське училище і батько відправив Опанаса до 2-ої Київської гімназії, при Київському університету св. Володимира, де ректорував їх близький родич Михайло Максимович. Викладали в гімназії університетські професори. Сам Максимович читав історію і словесність.
Хлопчина став улюбленцем професора російської літератури Івана Даниловича Краськовського, пристрасного любителя українського фольклору. Він годинами міг слухати Опанасові перекази історій, почутих хлопчиною у кріпосних друзів в Калюжинцях. За його дорученням Опанас став записувати всі народні перекази, казки, прислів'я і приказки, а також пісні, що чув від селян.

В 1842 році закінчив її і поступив до Київського університету.
У 1846 році Опанас Маркович закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві та його арештували у Переяславі по справі Кирило-Мефодіївського товариства, і може б одбувся допитом, аби під час обшуку «стихи возмутительного содержания», зокрема поему Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», Марковича вислали до м. Орла під нагляд поліції. Служив там молодшим помічником управителя губернської канцелярії військового губернатора. Згодом одержав дозвіл повернутися в Україну.
Мабуть, ще ніколи так не жадав весни Опанас Маркович, як цієї — року 1850-го. Мовби час уповільнив ходу, а дні служби у губернському відомстві здавались нескінченними. З нею бо пов’язувалася воля. Добігав кінця трирічний термін заслання до Орла.
Заслання виявилось необтяжливим — служив канцеляристом, винаймав кімнатку. У вихідні чи надвечір збиралися молодечим товариством, гомоніли про життєві проблеми, співали пісень. Тут Опанас був перший мастак. Гостювали і в людей заможніших, особливо ж де підростали панночки. А ще ж грав він на фортепіано, акомпанував співакам. Так і познайомився з Машою , з Марією Олександрівною Вілінською, українською письменницею Марко Вовчок, яка в той час жила у своєї тітки. Вона щойно закінчила у Харкові пансіон, була привітна, гостра на слово і напрочуд гарна, як бувають дівчата у сімнадцять років. Отож, коли у травні скінчився термін заслання, а було вже Опанасові двадцять сім, над усе хотілося повернутись до рідної України.
Губернатор прихильно ставився до Опанаса Васильовича, цінував його і як ретельного службовця і порадив йому взяти кількамісячну відпустку, бо хтозна, чи знайде там службу, адже залишається під наглядом поліції. Він охоче прийняв пропозицію ще й тому, бо з панною Марією вже закрутився роман, обох поєднала мрія про одруження.
Маркевич побував на рідній Полтавщині, Чернігівщині, бачився з батьками, гостював у багатьох друзів, навіть пощастило погомоніти з самим М. Гоголем. Про все, звісно, писав своїй Марії. Але що більше думав про шлюб, тим більше вагався. Різниця у віці майже дванадцять літ. Зрозумів, що на Вкраїні влаштуватися на роботу, та ще "неблагонадійному" буде складно.
Отож чи може забезпечити Марії належне життя, заводити у такому становищі родину. Ці сумніви і вагання відчула Марія з його листів. В них поменшало пестливих слів, сповідей любові. У цей час Марія, посварившись зі своєю тіткою, яка відраджувала її від такого шлюбу, переїхала у Єлець до матері. Вона почувалася щасливою, бо кохала, з нетерпінням чекала Опанаса. Тим часом його листи надходили рідше, а в одному з них писав: "Ви варті більшої любові, аніж моя. Ваше вболівання за нещасним селянином, приреченим на жертву насиллю, святе для мене..."
Але ж Марія була не з тих зманіжених панночок, що лякаються труднощів. Вона поділяла вільнодумство Опанаса, співчувала знедоленим селянам-кріпакам і на олтар свого кохання готова була поставити і своє досить заможне і безжурне життя, ділити з коханим усі випробування і в другій половині січня 1851 року вони одружилися.
13

      Марковичі переїжджають з м.Орел у Чернігів, де Опанас Васильович влаштовується в видавництво газети «Черниговские губернские ведомости» працює коректором газети. З лютого до червня 1851 року разом з дружиною мешкає у свого брата Василя Марковича, який працював у лісництві с. Сорокошичі Остерського повіту (тепер Козелецького району). Тут Опанас Маркович записує народні пісні, приказки, приповістки, характерні вислови селян. Деякі з них згодом було опубліковано в «Черниговских губернских ведомостях». На Остерщині Маркович записує варіант відомої думи Івана Нечая та історичну пісню про Івана Бондаренка. Протягом літа й осені молодий науковець мандрує по селах Чернігівщини й Полтавщини. Шлях приводив дослідника до Борзни, Конотопа, Прилук, Ніжина, потім працює в Київській палаті державного майна.
На початку 1852 року у них народилася донька Віра, яка незабаром померла. 27 травня 1853 року у них народився син Богдан. А 24 серпня 1855 він був призначений на посаду молодшого вчителя географії Немирівської гімназії.
В грудні 1857 року вийшла в світ перша книжка Марка Вовчка «Народні оповідання», в написанні яких відповідну роль відіграв і Опанас Васильович. На початку 1859 Марковичі переїздять до Петербургу.
11 травня 1859 року Опанас Васильович, одержавши закордонну відпустку, виїздить за кордон слідом за дружиною, яка разом з сином виїхала туди на півмісяця раніше. Разом з сім'єю він побував в Німеччині, Швейцарії, їздили в Лондон (гостювали у Герцена).
А 19 серпня 1860 року він виїхав із Швейцарії в Росію.

     У 1860-1861 роках Маркович живе в Петербурзі, працює в редакції журналу «Основа», зустрічається з Тарасом Шевченком та Іваном Тургенєвим. У квітні 1861 року Маркович організовує в Петербурзі концерт, присвячений пам’яті Тараса Шевченка. Зібрані кошти було передано родичам великого українського поета. З другої ж половини 1861 року Маркович мешкає в Чернігові та Новгороді-Сіверському, де служить мировим посередником, продовжує займатися фольклористикою та етнографією.

Особлива сторінка в житті Опанаса Марковича – участь у діяльності українського аматорського театру «Товариство, кохаюче рідну мову», заснованого Леонідом Глібовим у Чернігові. Глібов відповідає за літературно-репертуарну частину, Маркович виконує обов’язки композитора-диригента, відповідає за культуру сценічної мови та вокал, пише музику до п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».

В Петербурзі він часто зустрічався з Т. Г. Шевченком. В середині 1861 року він переїздить в Україну у Чернігівську губернію, де на початку 1862 року одержав посаду акцизного наглядача в Новгород-Сіверську.
Опанас Васильович якщо не все життя, то багато-багато років збирав фольклорний матеріал (пісні, прислів'я, приказки і ін.). Він зібрав більше 50 тисяч прислів'їв, приказок і ін. Систематизував цей матеріал в збірник, але сам видати не зміг і передав його М. Симонову (М. Номісу) для видання, який видав його в 1864 році в Петербурзі, додавши до нього записи інших осіб. Це видання було найбільш повним збірником українських прислів'їв і приказок того часу.
4

    І Опанас Васильович передав своїй дружині в Париж зібрані ним пісні з мотивами, де можна було з меншими труднощами видати їх. Марія Олександрівна видала частину їх, озаглавивши збірник «Двісті українських пісень. Співи і слова зібрав Марко Вовчок...» Без згадки імені Опанаса Васильовича на відміну від М. Симонова (журнал «Киевская старина»» 1893 р., V, стор. 268-269).
11 серпня 1866 р. Опанаса Васильовича через хворобу переведено в Сосницю (ближче до Чернігівської лікарні). В червні 1867 р. хвороба його посилилась і його переведено до міста Чернігова. 1 вересня 1867 р. Опанас Васильович помер на 45 році життя від невиліковної тоді хвороби – туберкульозу в Чернігівській лікарні, не діждавшись повернення дружини і сина.
Він був всебічно обдарованою людиною. За яку роботу він не брався б (коректора в видавництві, учителя чи акцизного наглядача) - виконував її успішно. Він тонко розбирався в музиці, навіть писав партитуру для українських п'єс («Наталка-Полтавка», «Чари»), постановку яких він організовував самодіяльними колективами, зібрав, зокрема, близько 50000 прислів'їв і приповідок. Матеріали публікувалися в різних виданнях,
Грошей після Опанаса Васильовича не залишилось. Його друзі і сім'я тодішнього Чернігівського губернатора князя С. П. Голіцина склалися і на Болдіній горі біля Іллінських печер, недалеко від церкви святого Іллі поховали останки «благороднейшего, талантливого, скромного сеятеля добра, красоты и науки».
Тихе Іллінськє кладовище на чернігівських Болдиних горах. Скромний обеліск із сірого мармуру. Рідко хто із перехожих зупиниться та хоча б прочитає напис на могилі. А між тим, людина, яка знайшла тут свій останній упокій, за життя була знайома з багатьма відомими особами: Т. Шевченком, П. Кулішем, І. Тургенєвим. Тут поховано українського фольклориста і етнографа Опанаса Васильовича Марковича. Цього року минуло 193 роки з дня його народження.
Багато зібраних О. Марковичем матеріалів опубліковано у виданнях М. Номиса, В. Антоновича, М. Драгоманова, у «Записках Черниговского статистического комитета», у газеті «Черниговские губернские ведомости». Зокрема, у виданому А. Метлинським збірнику «Народні південноросійські пісні» вміщено пісню «Про Нечая» за підписом О. Марковича.

Головну працю О. Марковича «Украинские пословицы, поговорки и тому подобное» було видано М. Номисом 1864 року в Петербурзі.

Джерело: finenews.info

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 165 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "8 лютого 1822 року народився Опанас Васильович Маркович."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502