9 липня 1882 народився український історик і правник, академік ВУАН Михайло Слабченко

9 липня 1882 народився український історик і правникакадемік ВУАН Михайло Єлисейович Слабченко (1882-1952), батько Тараса Слабченка, історика культури, розстріляного в 1937. Жертва сталінських репресій.

Slab4enko-2-2-s.d3f644086fffdc57d9564e6039f5d8985610Народився в селянській родині. Через мізерні статки родини дитинство провів у великій нужді, рано почав працювати у місцевих каменоломнях. «Його батьки - Єлисей Іванович та Катерина Максимівна теж працювали в каменоломнях. Робота була тяжкою, а заробітна плата мізерною, - пише історик А. В. Шевчук. - М.Слабченко згадував про свої дитячі роки так: «Родина була велика, злидні були ще більші». Першу освіту Михайло дістав від батька та в початковій школі, потім в духовній семінарії. Під час навчання в семінарії Михайло почав організовувати гуртки, в яких порушувались питання українського національно-визвольного руху, закликав товаришів до непокори, до виступів проти влади. За це його було виключено із семінарії. Дізнавшись про виключення, батько вигнав М. Слабченка з дому. Для Михайла настали тяжкі часи, після тривалих митарств, дякуючи наполегливій самоосвіті, склав екстерном іспити на атестат зрілості в 3-й одеській гімназії і став студентом історико-філологічного факультету Новоросійського (Одеського) університету, з якого потім перейшов на юридичний факультет».

Брав активну участь в українському національно-революційному русі як член студентських громад, в 1903 у РУП (Революцiйна українська партія - перша активна політична партія на Центральних і Східних Українських Землях, заснована 11 лютого 1900 в Харкові діячами студентських громад: Д. АнтоновичемМ. РусовимЛ. Мацієвичем, Б. Камінським, П. АндрієвськимЮ. КоллардомО. Коваленком, Д. Познанським й ін.), потім в 1906-1918 в СДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія, соціал-демократична робітнича партія; лідерами її були: В. ВинниченкоС. ПетлюраД. АнтоновичЛ. ЮркевичМ. ТкаченкоМ. КовальськийМ. Порш).

Після закінчення історико-філологічного і юридичного факультетів Новоросійського університету та Військово-Юридичної Академії в Петербурзі Михайло Слабченко був залишений при Новоросійському університеті і 1911 отримав наукове відрядження до Німеччини для завершення магістерської дисертації. У 1912 повернувся до Росії. Завершуючи навчання, мав чимало опублiкованих наукових праць, оволодів сімома іноземними мовами: німецькою, англійською, французькою, італійською, польською, чеською, болгарською. На його формування як громадянина, фахівця вирішальний вплив справили М.Грушевський та В.Антонович. В Одесі тісно співпрацював з «Просвітою», допомагав Ніковському, Липі, Комарову, сприяв Аркасу у її створенні в Миколаєві, на його запрошення читав лекції з історії українського козацтва для миколаївців.

У роки Першої світової війни проходив військову службу в званні штабс-капітана. 1918 - приват-доцент Українського університету в Києві та Кам'янці-Подільському, 1919 - доцент Одеського університету, 1920-1929 - професор Інституту народної освіти та інших вищих шкіл в Одесі, голова соціально-історичної секції Одеського Наукового Товариства та керівник Одеської філії науково-дослідної кафедри історії України в Харкові (з 1926); академік ВУАН (з 1929).

Був засновником одеського осередку української історичної науки, з якого вийшла низка поважних дослідників історії та економіки України й усієї Східної Європи (І.Бровер, О.Варнеке, С.Ковбасюк, О.Погребинський, Н.Рубінштейн, Т.Слабченко та ін.).

ГОЛОВНІ ПРАЦІ: «Малорусский полк» (1909), «Опыты по истории права Малороссии» (1911), «Протокол отпускных писем за гетмана Д. Апостола 1728 г.» (1913), «Центральные учреждения Украины 17-18 ст.» (1918), «Про судівництво в Україні» (1920), Капітальна праця «Господарство Гетьманщини 17-18 ст.», тт. І-IV (1922–1928), «Соц.-правова організація Січі Запорозької» (1927), «Паланкова організація Запор. Вольностів» (1929).

«Ще до впровадження політики українізації М.Слабченко перший став викладати предмети виключно українською мовою, вводив українознавчі дисципліни, боровся за кожну статтю і книжку, надруковану в Одесі українською мовою. У спогадах учасника революційних подій І.Майстренка було відзначено, що вченого цікавило нове покоління українців, яке українізувало одеську пресу та одеське життя. Михайло Єлисейович як фахівець-україніст діяв в архівах, музеях, театрах, на кіностудіях, в наукових товариствах, - продовжує  А. В. Шевчук. - М. Слабченко опинився серед тих українських інтелектуалів, яких оголосили носіями «українського буржуазного націоналізму» і осудили за справою “Спілки визволення України” (СВУ). Архівні документи засвідчують, що М.Слабченко був одним з небагатьох, хто відразу ж визнав свою провину. Решта обвинувачених спочатку відкидала свою причетність до будь-якої контрреволюційної діяльності, зокрема до “СВУ”, обстоюючи свою лояльність до радянської влади. Слідчі вдало використовували індивідуальні методи шантажу до кожного з обвинувачених в участі в “СВУ”. За місяць до арешту М.Слабченка, 20 грудня 1929 р., був заарештований його син Тарас, викладач робітфаку Одеського медінституту та Одеського робітничого університету, секретар Одеського наукового товариства при ВУАН. Арешт сина, як свідчать документи слідчої справи, і виявився тим важелем, за допомогою якого слідство порівняно легко видобувало з М.Слабченка необхідні зізнання».

19 квітня 1930 р. Верховний Суд України виніс вирок у справі “СВУ”. Згідно з ним академік М.Слабченко був засуджений на шість років позбавлення волі. Ув’язнення відбував на Соловках, де він знаходився до січня 1936. Термін ув'язнення відбував в Саватіївському ізоляторі, який знаходився у скиті й церкві святого Саватія на Великому Соловецькому острові. По закінченню терміну ув'язнення деякий час працював бухгалтером тресту «Апатит» (Кіровськ Ленінградської області), проте незабаром переїхав у Первомайськ Одеської (нині Миколаївської області), де мешкав його син з невісткою і онуком. На початку жовтня 1937 року сина Тараса заарештовано і 28 жовтня того ж року розстріляно. Самого Михайла Слабченка ще на 10 років позбавили волі. 1942 з'явилась остання друкована праця вченого — невеличка замітка «Проложное сообщение о предлетописной Руси» («Исторический Журнал», 1942, ч. 7). 1947 Слабченко повернувся до міста Первомайська. Деякий час працював вчителем в школах міста, викладав іноземну мову. 1948–1949 — був інспектором міського відділу народної освіти.

На загальноміській учительській конференції в серпні 1949 року секретар Первомайського міськкому КП(б)У І. І. Ємець у своєму виступі назвав колишнього академіка «фашистом і політичним трупом». За цим було звільнення з роботи. Останні роки провів у важких злиднях. Помер просто на вулиці, поблизу пішохідного переходу через залізничні колії станції Голта 27 листопада 1952 року. Похований на старому кладовищі по вулиці Одеській в м. Первомайську (на сьогодні місце знаходження могили невідоме).

«Ім'я і творчість відомого українського історика та правника, громадського й культурного діяча - академіка М. Є. Слабченка лише нещодавно повернуті українській науці. Постать і трагічна доля вченого є типовою для української інтелігенції першої половини XX ст., а відтак дослідження його спадщини має неабияке наукове та суспільно-політичне значення, - пише С. Г. Водотика у своїй монографії «Академік Михайло Єлисейович Слабченко. Нарис життя та творчості» (Херсон, 1998). - Михайло Слабченко був творцем і спадкоємцем кращих традицій національної історіографії. Вчений був прихильником та одним з лідерів державницького напрямку вітчизняної науки 1920-х років, вдало поєднував соціологічні й теоретико-правничі підходи, досліджуючи історію України, намагався розробити її власну концепцію».

Читати історію життя чудово сина українського народу, вченого і борця за свободу своєї країни академіка Слабченка неймовірно сумно. Скільки було таких доль і в Україні, і в Білорусі, і в Росії, і серед грузинської, вірменської, татарської, азербайджанської інтелігенції, не кажучи вже про народи Прибалтики. І все-таки Україна вистояла - в майже неможливих умовах, затиснута між молотом і ковадлом Сталіна і Гітлера, вбита Голодомором і Великим терором, силами НКВС і гестапо. Неодноразово розіп'ята Москвою, вона розпинається нею донині. Але попіл таких людей, як академік Михайло Слабченко, ніколи не перстане стукати в українські серця. Україна буде вільною і щасливою всупереч усьому - і завдяки своїм незліченним загиблим героям. Слава Україні!

Джерело: incognita.day.kiev.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 105 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366