“Донна Ізидора”: молодша сестра Лесі Українки

Про репресії проти українців, зокрема представників української інтелігенції, вже написано чимало, але для широкого загалу багато сторінок нашої історії і культури ще й досі залишаються невідомі. Що ми знаємо, наприклад, про родину письменниці зі світовим ім’ям Лесі Українки, її батьків, братів і сестер, крім того, що подавала нам комуністична освіта і пропаганда?
Вже після смерті Лесі Українки, у радянські часи, коли сталінська репресивна машина калічила людські долі, знищувала українську інтелігенцію фізично і духовно, саме за високу освіченість, тверді національно-патріотичні переконання всі члени родини Косачів зазнали тяжких випробувань.
Тривалий час не можна було навіть згадувати ім’я матері Лесі — Ольги Петрівни Драгоманової-Косач, письменниці, драматурга, відомої під псевдонімом Олена Пчілка, громадської і культурної діячки. За виступ на селянській конференції у Гадячі в 1920 році її заарештували, захисники домоглися її звільнення, але всю власність Косачів у Гадячі націоналізували, забрали родинний альбом з фотознімками, портрети батька, сина Михайла, листи, гравюри, меблі.
izidora_kosach-1888-1980__largeУ серпні 1929 р. у помешканні Лесиних сестер Ольги та Ізидори, які на той час проживали разом із матір’ю в Києві, вчинили обшук, конфіскували листування Косачів і ледве не заарештували 80-літню паралізовану Олену Пчілку. Через рік мати Лесі померла.
Першим під “караючий меч революції” потрапив чоловік Лесиної сестри Ольги Косач — Михайло Кривинюк (1871–1944), якого звинуватили у приналежності до Спілки визволення України. Він пройшов через Лук’янівську і Харківську тюрми, показовий суд у Харківському оперному театрі. Із тюремних застінків він повернувся на волю зовсім немічною людиною. У 1941 р. Кривинюк поїхав до сина Михайла у Свердловськ, де й загинув, потрапивши під колеса потяга.
У 1930 р. заарештували чоловіка Ізидори Косач — Юрія Борисова і вислали до Вологодської губернії. Він повернувся із заслання в 1934 р., а в березні 1938-го знову був заарештований і загинув у сталінських таборах примусової праці.
У лютому 1933 р. заарештували чоловіка Лесі Українки — відомого юриста і фольклориста Климента Квітку, проте звільнили після допитів. Вдруге був арештований в 1934 р. і до 1936 р. вчений перебував у концентраційних таборах в Середній Азії. Після звільнення працював у Москві.
У злиднях і самотності помер брат Лесі Українки Микола Косач (1884–1937), який був одним із засновників і активним діячем Ковельської “Просвіти”.
Сестрі Лесі Оксані Косач-Шимановській (1882–1975), ще в 1920-х роках вдалося виїхати у Прагу. Також згодом змушена була покинути рідну землю Ольга Косач-Кривинюк.
Агенти НКВС у своїх донесеннях про родину Косачів констатували: “До радянської влади ставляться надзвичайно вороже”.
Та чи не найбільше поневірянь випало на долю наймолодшої сестри Лесі Українки Ізидори Косач.
Між Лесею Українкою і її молодшою сестрою Ізидорою було 17 років різниці, а з братом Михайлом майже дев’ятнадцять, тому він з гордістю прийняв на себе почесні обов’язки хрещеного батька. Дора народилася 21 березня 1888 року, коли у віконце “великого дому” в Колодяжному на Волині заглядала улюблена “косачівська райська яблунька”, а весняне сонечко вітало найменшу царівну Косачівну. Ольга Косач-Кривинюк пише в своїх спогадах, що ім’я “Ізидора” вибрали малій сестричці Лариса та Михайло, щоб вона була, як виросте, “донна Ізидора”. Як і всі діти Косачів, ця дівчинка мала багато пестливих імен, які з’являлися наче самі собою у дружному родинному середовищі, були виявом любові і взаємної ніжності. Дора, Гуся, Гусонька, Дроздик, Дроздоньо, Патя (від Птася, бо народилася, коли прилітають жайворонки) — так називали свою наймолодшу сестричку старші брати і сестри.

Як Леся Українка двічі врятувала свою сестру

Леся ніколи не шкодувала сил і часу для дівчинки Дори. Вона була для неї сестрою-мамою, вчителькою, другом. Ізидора Косач писала у спогадах “…Леся Українка до того була ще й ніжна, ласкава, чутлива до всякого страждання інших, і ці її особливості кожен з нас, найближчих її рідних, з вдячністю це відчував. Я буквально завдячую їй своїм життям. Перший раз вона врятувала мене, як я дворічною дитиною хворувала на дифтерію…”. Дворічна Дора захворіла на дифтерит. Лікарі тільки “розвели руками”. І тоді Дорочку починають рятувати Леся й Михайло. Її ізолюють в окремий будинок. Дні і ночі вони чергують біля сестрички, виконуючи всі настанови Дилекторського — єдиного з лікарів, хто не втратив тоді надії. І вони виграли тоді в тому двобої. Тільки ж якою ціною — вся Лесина літня кримська підготовка до операції була зведена нанівець. Але ж сестричка залишилась живою! І житиме ще дев’яносто літ! Чи ж це не гідна перемога?!
“Вдруге — це восени 1905 року, коли я хворіла на черевний тиф у Петербурзі, куди я приїхала вчитися і вперше опинилася серед чужих людей. Леся приїхала мене рятувати”, — згадувала Ізидора Косач. Завдяки надзвичайно старанній самовідданій опіці Лесі, сестричка стала одужувати. За порадою лікарів Ізидора повернулася додому.

Юність Ізидори

Волинська земля щедро обдарувала усю родину Косачів талантами. Як відомо, Леся володіла тринадцятьма мовами, а свою молодшу сестричку Дору навчала французької мови та вчила грати на фортепіано. Можливо, закоханість у природу Волині, близькість до землі зумовили майбутній професійний вибір Ізидори. Навчалася вона на Жіночих сільськогосподарських курсах у Петербурзі та в Київському політехнічному інституті, який закінчила в 1911 році, здобувши спеціальність агронома. Дора залишилася працювати в інституті. Була надзвичайно вродливою, товариською, щасливою.
22 квітня 1912 року Ізидора одружилася з молодим хлопцем Юрієм Борисовим, теж випускником Київської політехніки. Родинне життя виявилось гармонійно-щасливим, незважаючи на зовнішні умови, які розлучали подружжя. Так, з вибухом першої світової війни її чоловіка відразу забрали на фронт, а вона залишилася з донечкою, якій було лише одинадцять днів. Після повернення чоловіка з німецького полону (1918 р.) Ізидора Петрівна мешкала у Камянці-Подільському, викладала хімію в гімназії та агротехнікумі.

Ізидора Косачівна у колах радянського пекла

Походження сестри Лесі Українки, належність до патріотично налаштованої інтелігенції не могли не викликати підозру з боку органів ДПУ-НКВС. До родичів Лесі Українки пильно приглядались, уважно вивчаючи їхні дії та оточення. З самою Лесею Українкою було простіше — вона була мертва — своєї позиції вже відстояти не могла, тож її твори та біографію, пообтинавши непотрібне, підім’яли під совєцьку соціалістичну ідеологію. А з представниками її середовища треба було “щось робити”.
У серпні 1929 р. уповноважений Державного політичного управління УРСР Гніздовський здійснив обшук у помешканні сестер Ольги та Ізидори Косач, які на той час проживали разом з матір’ю в Києві. Він же конфіскував листування Косачів і ледве не заарештував вісімдесятилітню Олену Пчілку. Мабуть, одразу не наважуючись оголошувати про “контрреволюційну” діяльність сестер Лесі Українки, спочатку їм винесли своєрідне попередження, репресувавши у 1929-1930 роках їхніх чоловіків.
На початку вересня 1937 року Ізидору Косач-Борисову ув’язнили у Лук’янівській тюрмі Києва — їй інкримінували участь у контрреволюційному націоналістичному угрупуванні та контрреволюційній діяльності. До злочинів також зачислили зв’язок з родичами за кордоном. Ізидора відмовлялася визнавати свою вину, але водночас не могла заперечувати, що має родичів за кордоном. На вимогу слідчого Ізидора Косач розповіла про сестру Оксану, яка на той час мешкала у Празі. У Волинському краї, який на той час належав Польщі, десь загубилися сліди брата Миколи, останній лист від якого надійшов ще у 1920 році. До війни він працював у Ковелі агрономом, тяжко хворів, тому Ізидора припускала, що його немає вже серед живих. Ізидора припустила також, що син Миколи, її племінник Юрій, переслідуваний польською владою, міг виїхати до Чехії або Франції. Її дочка Ольга Юріївна Сергіїв, дружина військового льотчика, проживала в Одесі.
Справу Ізидори пришвидшили свідчення її колишніх студентів у Київському сільськогосподарському інституті. “Косач І. П. висловлювалася, що зараз Україна не та, яка була. …Україна нині самостійно не живе і своїми багатствами не розпоряджається, а Україною та її багатством розпоряджається нині Москва, відомі українські люди зараз піддані утискам, їм не дають і слова вимовити, їх не висувають на керівні місця” (зі свідчень Григорія Ворона). “Висловлювалася, що керують Україною росіяни з Москви, й Україна виконує їхні завдання. …Скільки було наукових працівників українських — і вони майже всі переарештовані, і їхні праці вилучені. …” (зі свідчень Якова Самка).
В обвинувальному висновку зазначено, що речові докази у справі Ізидори Петрівни відсутні і винною вона себе не визнала. Тим не менше їй присудили 8 років виправно-трудових таборів. Тернистий шлях Ізидори — етап у табори “Онеглагу” тривав понад місяць. Тут через два тижні після прибуття їй виповнилося п’ятдесят років. Більш за все пригнічувала несправедливість і неспроможність щось змінити у власній долі. Два роки працювала на лісоповалі ця тендітна високоосвічена і висококультурна жінка. За цей час вдруге було заарештовано її чоловіка Юрія Григоровича. Зрозумівши, що від слідчих органів не варто очікувати об’єктивності і будь-якої миті може статися непоправне, донька Ізидори Ольга переїхала з Одеси до Києва і докладала всіх зусиль, щоб визволити батьків. Проте їй це не вдалося.

Леся врятувала знову…

А тим часом радянська преса у серпні того року гучно писала про відзначення 25-ї річниці від дня смерті Лесі Українки. У грудні 1938-го Ізидора написала листа до Президії Верховної Ради СРСР з проханням переглянути її справу. А через рік, восени 1939 року, представницька делегація радянської України відвідала Галичину, і там хтось із Лесиних знайомих письменників поцікавився долею її сестер. Припускають, що це була Ольга Кобилянська. Одразу Ользі Косач-Кривинюк запропонували написати заяву про перегляд сестриної справи, хоч вона та дочка засудженої писали їх вже неодноразово. Ще через рік, у листопаді 1939-го, Ізидору таки звільнили “після перегляду справи”, додому вона повернулася на початку 1940 р. Але саму справу закрито ще не було — останній документ у ній датовано 1989 роком: “Косач-Борисова Изидора Петровна подпадает под действие ст.І Указа Президиума Верховного Совета “О дополнительних мерах по восстановлению справедливости в отношении жертв репрессий, имевших место в период 30-40-х и начала 50-х годов”. У графі “Данные о родственниках” цинічно записано “Не установлнены”. “Втретє Лесине ім’я мене врятувало з неволі… я, звичайно, не витримала б у тих жахливих умовах заслання”, — писала згодом Ізидора Косач-Борисова.
Період життя Ізидори Косач-Борисової від початку німецької окупації й до виїзду за кордон є “білою плямою” в її біографії. “Спираючись на розсекречені архівні документи та знаючи політичні уподобання І. Косач-Борисової, жорстоку несправедливість до неї, можна стверджувати, що в окупованому німцями Києві сестра Лесі Українки мала зв’язки з представниками ОУН”, — пише дослідник Василь Даниленко.
Націоналіст-мельниківець Олег Ольжич разом з однодумцями заснував 5 жовтня 1941 року Українську Національну Раду, котра мала стати “ядром майбутньої самостійної України”. Членами Ради були 130 осіб, з-поміж них — Ізидора Косач-Борисова. З київського складу Української Національної Ради лише 30 учасників у 1943 році змогли емігрувати, решта пішли з життя. “Не авторитет нового тоталітарного режиму, а бажання прислужитися майбутній незалежній Україні, страхітливий голод і холод у Києві взимку 1941 року спонукали І. Косач-Борисову працювати у тресті “Цукроцентраль”. Проте наприкінці 1941 – на початку 1942 року гестапівці провели масові арешти українських націоналістів. Місцем ув’язнення Ізидори стали катівні на вул. Короленка (тепер вул. Володимирська), де утримувалися члени київського підпілля, оунівці: О. Теліга, М. Теліга, професор К. Гупало, поет І. Ірлявський, журналісти І. Рогач та Я. Оршан, — пише Василь Даниленко. — Можливо, знову ім’я сестри та факт перебування до війни у сталінських таборах врятували Ізидору, бо їй поталанило потрапити до числа звільнених з гестапівської в’язниці”.

Втікала навіть від тіні радянської влади

Ізидора Петрівна переконалася: жоден тоталітарний режим не міг принести Україні свободи. Коли радянсько-німецький фронт наблизився до Києва, сестри Ізидора та Ольга Косач вирішили залишити Радянський Союз, де вони не бачили майбутнього ані для себе, ані для власних дітей. Восени 1943 року Ізидора Петрівна вибиралася з рідної землі разом з дочкою Ольгою Сергіїв та двома онуками Михайлом та Олею.
Наприкінці березня 1944 р. Український Центральний Комітет у Берліні організував для втікачів потяг на захід через Краків. Пройшовши тисячі доріг, Ізидора Петрівна, її дочка та онуки у 1949 року опинилися у США.
Святкування 100-річчя від дня народження Лесі Українки в УРСР відбувалося вже без участі Ізидори Косач, хоча її офіційно запрошували на урочистості. Вона вважала, що поки в Україні “панує неволя і заарештовують невинних людей, їй нічого туди їхати”. Ізидора Петрівна багато подорожувала, писала спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, Миколу Лисенка, Михайла Кривинюка, Людмилу Старицьку-Черняхівську, спогади “Із минулого і пережитого”, статті про Колодяжне, Зелений Гай, Косачівську садибу, будинки в Колодяжному, святкування Різдва у Косачів, сприяла виданню праці старшої сестри Ольги Косач-Кривинюк “Леся Українка. Хронологія життя і творчости”. У журналі “Наше життя”, що був органом Союзу українок Америки, вона опублікувала спогади про своє перебування на каторзі.
12 квітня 1980 р. в м. Піскатавей І. Косач-Борисова померла — у 92 роки. Місце її останнього спочинку — Український Православний Цвинтар у Бавнд-Бруці. На надгробку вибиті слова з “Боярині” Лесі Українки, ледь перефразовані: “Добраніч, сонечко! Підеш на захід — побачиш Україну — привітай! Привітай і освяти, сонечку, цю засніжену й зболену, обікрадену і зажурену землю, поверни ж їй найкращих її дітей”.
Дочка Ізидори Ольга Сергіїв у 1989-1991 роках передала родинний архів в Україну. У тому, що матеріали архіву родини Косачів-Драгоманових не потрапили до приватної колекції або до державних архівосховищ країн Європи та США, — величезна заслуга Ізидори Косач-Борисової та Ольги Косач-Кривинюк. Сестри Лесі Українки виконали свою історичну місію, врятувавши і зберігши для сучасного покоління незалежної України безцінне надбання української історії і культури — архівну спадщину родини, яка подарувала світові творчий геній Лесі Українки.
Джерело: visti-kalush.com.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 403 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366