Другий всеукраїнський військовий з’їзд ( червень 1917року)

petl818 червня 1917 року - у Києві на ІІ Всеукраїнському військовому  з'їзді Головою Українського генерального військового комітету обрано Симона Петлюру.

З’їзд, що відбувався в Києві  в червні 1917 року, був надзвичайно представницьким: 2308 делегатів репрезентували понад півтора мільйона вояків-українців російської армії. Таке широке представництво було досягнуте не лише завдяки подвижницькій організаційній діяльності Військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, але й завдяки забороні з’їзду Олександром Керенським. Саме завдяки наказу Керенського, що прийшов до кожної військової частини, навіть у найвіддаленіші кутки Росії, більшість вояків-українців і довідалась про це зібрання.

По-друге, заборона додала завзяття делегатам і вони, обурені несправедливістю, масово вирушили до Києва. Як так?! Адже військові з’їзди інших національностей відбувалися вільно. А українцям не можна?!
З’їзд проходив “під знаком пафосу боротьби за національне й соціальне визволення українського народу та в атмосфері найбільшої ворожості до Тимчасового російського уряду”. Виступи делегатів були значно радикальніші та конструктивніші, ніж промови автономістів із президії.

Настрої більшості делегатів з’їзду висловив поручник Романенко з Одеси. Він заявив, що за малим винятком всі москалі, а не тільки Оберучев і Лепарський, діями яких обурювався з’їзд, ставляться вороже до українського народу і його боротьби за свободу.

Москвини гнобили Україну і хочуть гнобити! – говорив Романенко. – Москвини змушували українців кидати рідну землю і тікати світ за очі – на Зелений Клин, у Сибір, в Америку, а самі лізли до нас... Мало не третина населення нашої землі – це тепер чужинці, з яких не менше 80 відсотків москвини... Нащо нам тая автономія? Щоб і далі своє власне жебрати від москвинів? Ми не жебраки, а козацькі сини і хочемо бути господарями, як були предки козацькі, князі київські. Хочемо самостійності.
Під схвальні вигуки делегатів поручник Романенко закликав за допомогою зброї навести порядок у своїй хаті й арештувати не лише Оберучева, “але й увесь штаб та роззброїти чужу залогу”.
– Це ж, – закінчив він, – козацька земля, отже, і покажемо всім, що ще не вмерла козацька мати.
Ледь вгамувала президія пристрасті. Та ненадовго. Невдовзі інший старшина схвильовано сказав, що сподіватися задоволення домагань українців Тимчасовим урядом немає чого.
– Тому треба домагатися, аби Генеральний військовий комітет видав маніфест до українського народу, в якому би зазначив, що Україна оголошує себе самостійною.
Слова промовця вкрила буря оплесків. Розбурхане людське море довго не могло заспокоїтися, виявляючи підтримку ідеї державної самостійності.
Таких епізодів на з’їзді було безліч. Автономістам прийшлося несолодко... Але слід віддати їм належне – вони все робили, щоб загасити полум’я національної революції.
А з’їзд продовжував кликати Центральну Раду “стати на шлях революційної чинності”, припинити будь-які спроби порозумітися з Тимчасовим урядом і самим творити власне життя. Час від часу делегати буквально вибухали люттю до Тимчасового уряду. В таких випадках на сцені з’являвся Симон Петлюра і намагався заспокоїти військових. Хоч цілком зрозуміло, що “не може робити революції чи виграти боротьбу той, хто шукає спокою...”
Було очевидно, що український народ в особі військових виявився рішучішим за проводирів.
Внаслідок величезного тиску делегатів Центральна Рада пішла за вимогами Другого військового з’їзду і несподівано для себе ухвалила 1-й Універсал та проголосила його 10 червня (за ст. ст.) під час одного із засідань з’їзду.
Володимир Винниченко серед глибокої, святочної тиші читав 1-й Універсал:
– Хай буде Україна вільною... Однині самі будемо творити наше життя... Народе український! У твоїх руках доля твоя!
Всі делегати встали. Піднесення досягло апогею. Присутні зрозуміли 1-й Універсал як проголошення самостійності України.

240px-1st_Universal

Коли пролунали слова “однині самі будемо творити наше життя”, увесь з’їзд в екстазі радісних почувань плакав від величезної радості воскресіння нації. Один із членів президії, Ілько Гаврилюк, не витримав переживань і, упавши біля столу на коліна, ридав в істериці. Його вивели за лаштунки. Істерика опанувала багатьох делегатів: один за одним їх, часто кремезних людей, виводили із залу. Вони, очевидно, вперше в житті “не тільки пізнали, що таке істерика, але й почули це слово”, – згадував пізніше делегат з’їзду Володимир Кедровський.

Наприкінці дві з половиною тисячі делегатів і гостей заспівали “Заповіт” Тараса Шевченка. Співали в якомусь молитовному екстазі. Багато хто ставав навколішки. Другий військовий з’їзд справив на делегатів незабутнє враження...
Після військового з’їзду авторитет Центральної Ради значно зріс – адже всім стало зрозуміло, що за нею стоять понад півтора мільйона озброєних українців.
Делегати якось не звернули уваги, що слідом за словами 1-го Універсалу “Хай буде Україна вільною” йшло підступне заперечення: “Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською...”
Таким чином, на Другому українському військовому з’їзді самостійність не була проголошена.
Автономісти знову святкували піррову перемогу...

 

Джерело:.ukrlife.org

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 150 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "Другий всеукраїнський військовий з’їзд ( червень 1917року)"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502