Гірник Олекса Миколайович. Герой україни!

Гірник Олекса Миколайович
(27.03.1912 – 21.01.1978)

Гірник Олекса Миколайович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ

(Указ Президента України № 28/2007 від 18.01.2007)

Ukrainian_Goldenstar

Народився 27 березня 1912 року у місті Богородчани Івано-Франківської області. Батько вів просвітницьку роботу, мати була селянка. Олекса навчався в польській школі, потім – у Станіславській українській гімназії. Коли здобув свідоцтво про освіту, то не міг улаштуватися на роботу: поляки вимагали покатоличення. Після гімназії батьки хотіли віддати його в духовну семінарію, але він пішов працювати в організацію "Сокіл", де очолював загін пластунів у Богородчанах. Був членом скаутської організації "Пласт", пізніше Організації українських націоналістів. У 1933-1935 роках працював у товариствах "Просвіта", "Пласт", "Луг". Готувався до вступу на філософський факультет Львівського університету, але був призваний до Війська польського.
Не терпів принижень на національному грунті. Якось висловився: "Остогидла осоружна польська армія. Хочу змінити конфедератку на мазепинку". У березні 1937 року військовий трибунал Жечі Посполитої присудив рядовому артилерії Гірнику 5 років і 3 місяці ув'язнення "за зраду Ойчизни". Сидів у Львівській тюрмі "Бригідки", в острогах Кракова і Тарнова, у "Березі Картузькій". Під час німецько-польської війни у вересні 1939 року втік із тюрми.
11 листопада 1939 року Гірник поїхав у місто Стрий, щоб відновити давні зв'язки з підпіллям. Інтелігентно одягнений чоловік викликав у міліції підозру. В нього перевірили документи. Прийшовши на станцію, Олекса побачив, як бійці НКВС з собаками заганяли в товарні вагони поляків, щоб вивозити їх у Сибір. Намагався захистити їх, тоді й його побили та запхали у вагон. Гірник втік, але його догнали. Відчайдушно відбиваючись від кількох бійців НКВС, він проголошував "Декалог українського націоналіста". На допитах відмовився давати свідчення. Його тяжко побили, до тями прийшов через добу. Оскільки тюрми Галичини були переповнені, Гірника перевели в слідчу частину управління НКВС Житомирської області. Нікого з підпілля він не виказав.
Користуючись матеріалами польських спецслужб, НКВС намагалося нав'язати йому "зв'язки з закордоном". Зрештою суд постановив "за зраду Батьківщини" засудити Гірника за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР до позбавлення волі у віддалених таборах Радянського Союзу терміном на 8 років та згідно зі ст. 29 п. "а" і ст. 30 КК позбавити виборчих прав після відбуття кари на 5 років". Покарання відбував на Уралі. Пиляв ліс у тайзі, бив камінь у кар'єрах, працював на підземному заводі, неодноразово сидів у карцерах. У 1943 році Гірнику, як такому, що знав польську мову, пропонували йти офіцером у польську армію, яка формувалася на території СРСР, та він відмовився. Якось Гірник намагався захистити іншого в'язня від сваволі наглядача. Той руків’ям автомата перебив йому передпліччя правиці.
Звільнений глибокої осені 1948 року. Працював у Станіславі на цегельні копачем. У 1949 році одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка повернулася з заслання. У 1953 році подружжя перебралося в місто Калуш до брата Кароліни, опального греко-католицького священика Михайла Петраша, який теж повернувся з заслання. Народилися сини Маркіян (1950) та Євген (1954). Гірник тяжко переймався національним гнітом, русифікацією, що наростала. Неговіркий, на позір суворий, та з природним почуттям справедливості, він був толерантний до людей різних національностей, але гостро реагував на суспільно-політичні події. Їздив з дружиною на Чернечу Гору в Канів. Багато читав Т.Г. Шевченка, словами якого пересипав свою мову. Більшість його творів знав напам'ять. Був захоплений романом "Собор" О.Гончара і пропагував його. Привозив зі Львова працю "Возз’єднання чи приєднання?" М.Брайчевського, "Репортаж з заповідника імені Берія" В.Мороза, працю І.Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?", схвально говорив про в’язнів сумління, про правозахисний рух, Українську Гельсінкську групу, вбачав у них продовження змагань УПА. У 1976 році Гірник збудував на своїй садибі кухню з малою кімнаткою на другому поверсі, де мав тайник. Там він тривалий час писав від руки листівки, спрямовані проти російської окупації і русифікації України. Написав біля 1000 листівок (відомо 8 їх варіантів). У листівках були доволі розлогі міркування про історичну долю українського народу, підтверджені цитатами з Т.Шевченка.
У прощальному листі дружині від 6 січня 1978 року Гірник, зокрема, написав: "Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець". Залишив на столі записку: "Я поїхав у Львів. Не турбуйся, за день-два повернуся. До милого побачення! Олекса. 19.1.1978 р.".
20 січня 1978 року Гірник відвідав у Києві Святу Софію і Києво-Печерську Лавру (у сумці збереглися тролейбусні квитки). О 19 годині виїхав останнім автобусом із Києва в Канів. Мав сумку з двома каністрами бензину – 2,5 та 1 л. Пішки йшов понад 3 км на Чернечу гору проти сильного морозного вітру. Тричі обійшов пам’ятник Тарасові Шевченку. Вибрав місце на нижній перетиці, на північному схилі Чернечої Гори, за метрів 10-12 ліворуч від оглядового майданчика (там знайдено сумку, дві порожні каністри і запальничку). Дістав листівки і пустив на вітер, який порозносив їх. На гранітну брилу поклав прощальний заклик:
"Протест проти російської окупації на Україні!
Протест проти русифікації українського народу!
Хай живе Самостійна Соборна Українська держава!
(Радянська, та не російська).
Україна для українців!
З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша.
Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!"
.
Приблизно о 3 годині ночі 21 січня 1978 року Олекса Гірник облився бензином і креснув запальничку. Ще рухався метрів 10-12. Обгоріле тіло в характерній для загиблих від вогню позі виявив постовий міліціонер. Заступник начальника райвідділу міліції Олександр Гнучий викликав працівників міліції капітана Івана Терещенка та сержанта охорони Музею Романа Крамаренка. Вони визбирали біля 970 листівок, але кілька з них заховали. У спецкімнаті Музею листівки перерахували і розсортували працівники облуправління КДБ. Подальша доля їх не відома. Попри сувору заборону з боку КДБ будь-що говорити про подію, саме від цих міліціонерів увесь Канів дізнався ім’я Олекси Гірника з Калуша. Кадебісти зібрали працівників Музею і теж попередили, щоб нічого не розповідали про подію. Була порушена кримінальна справа в міліції і в КДБ. Кадебісти вартували й біля моргу. У дружини в Калуші був проведений обшук. Їй сказали, що чоловік згорів в автокатастрофі. Були допитані родичі. Тіло оглядав і поклав у домовину, яку привезла в Канів удова, лікар Михайло Іщенко (згодом він опублікував низку статей і книжку про Гірника). Тим часом агентура поширювала неправдиві чутки, що згорів п’яниця чи то релігійний фанат. Священик Михайло Петраш уночі в хаті Гірників справив панахиду. Порушивши заборону, син Євген відкрив уночі домовину і по-християнському попрощався з батьком. Поховали його у місті Калуш Івано-Франківської області області на Новому цвинтарі Височанки.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 28/2007 від 18 січня 2007 року за проявлені громадянську мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Олексі Миколайовичу Гірнику посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

      Інформація про вчинок Гірника довгий час замовчувалася і вперше була опублікована в газеті "Літературна Україна" лише на початку 1992 року. 22 січня 1993 року у Калуші його іменем названа вулиця, на його будинку встановлена меморіальна дошка з барельєфом. 28 травня 1995 року у Богородчанах біля батьківської хати встановлено пам’ятний знак, у школі обладнано кімнату-музей О.Гірника. У 1996 році загальноосвітня школа № 1 Богородчанського району постановою Кабінету Міністрів України отримала ім'я Олекси Гірника. У Каневі, на місці, де Олекса Гірник вчинив самоспалення, посадили кущ калини, а 21 січня 2009 року встановили пам’ятний знак. У Музеї експонуються портрет, копія листівки Гірника.
У 1999 році створено Київський благодійний фонд імені О.Гірника "Українським дітям – українське слово". У січні 2003 року відбувся вечір товариства "Просвіта", присвячений подвигу Гірника. Київська міська організація УРП "Собор" та Всеукраїнське товариство "Просвіта" імені Т.Г. Шевченка оголосили 2003 рік роком Олекси Гірника. У 2003 році Лігою українських меценатів і Київським благодійним фондом імені О.Гірника "з метою увічнення пам'яті українського патріота Олекси Гірника та підтримки борців за українське національне відродження" була заснована премія імені О.Гірника. 25 червня 2003 року відбулася наукова конференція "Русифікація та її вплив на етнопсихологію та етноструктуру сучасного українства".

Джерело: ukrgeroes.narod.ru

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 138 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "Гірник Олекса Миколайович. Герой україни!"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502