Перехід УГА і уряду ЗУНР за Збруч.

16-17 липня 1919 року державні установи, армія та цивільні біженці Західної області Української Народної Республіки здійснили перехід через ріку Збруч, колишній кордон Австро-Угорської та Російської імперій, та опинилися на Поділлі поруч з Директорією, урядом та армією Української Народної Республіки. Об'єднання стало порятунком для українського національного руху, проте, попри воєнні успіхи літа 1919 року, так і не призвело до утвердження незалежності України.
zunr_2
Президент (1918-19) і Уповноважений Диктатор (1919) ЗУНР
Євген Петрушевич (1863-1940)

 

Попри проголошення 22 січня 1919 року Акту злуки УНР і ЗУНР обидві республіки, зайняті збройною боротьбою за виживання, продовжували існувати окремо. Обмеженість ресурсів, внутрішня політична боротьба, несприятлива зовнішньополітична кон'юнктура украй ускладнювали їхнє становище.
Західна Область УНР - назва ЗУНР після проголошення Директорією УНР 22 січня 1919 року «Акту злуки» про об'єднання УНР і ЗУНР. Вона мала територіальну автономію, зберігала свої попередні органи влади й силові структури, а президент Української Національної Ради ЗУНР Євген Петрушевич був введений до складу Директорії.
З огляду на втрату значної території, погіршення становища Західної Області УНР (ЗО УНР) та з метою консолідації влади 9 червня 1919 року Президія Української Національної Ради та Державний секретаріат проголосили Євгена Петрушевича диктатором, надавши йому усю повноту військової і цивільної влади. Вважаючи цей акт порушенням демократичних принципів1 липня Директорія вивела його зі свого складу, а 4 липня було утворене міністерство по справах Західної Області Республіки (Галичини), яке очолив Семен Вітик.
На початку липня 1919 року становище обох українських таборів залишалось украй складним. Державний апарат УНР перебував у Кам'янці-Подільському, що слугував тимчасовою столицею України. Район довкола нього з останніх сил захищала Дієва армія УНР, спираючись на півдні на румунський кордон та відбиваючи зі сходу та півночі атаки більшовиків, які прагнули завадити потенційному з'єднанню Української Галицької армії (УГА) та Дієвої армії УНР.
У цей час ЗО УНР перебувала на південному сході Галичині, куди її витіснила Річ Посполита, якій 25 червня Рада чотирьох Паризької мирної конфренції (Франція, Великобританія, Італія, США) дозволила зайняти всю Галичину. Спроба галичан знайти прихисток на території Румунії завершилася безрезультатно, тому Євген Петрушевич був змушений розпочати переговори про об'єднання сил з Директорією. 4 липня командування УГА звернулося до штабу Головного Отамана з проханням виділити окремий район для її дислокації. У відповіді наступного дня Симон Петлюра радо привітав перехід галичан на східний берег Збруча і погодbв район їх розміщення. Тягар відповідальності за долю батьківщини, напружені відносини з політикумом УНР та спокуслива готовність більшовиків стати союзником УГА у боротьбі проти Речі Посполитої спричинили зволікання Петрушевича з остаточним рішенням про перехід. Не чекаючи його наказу, 5-а галицька бригада одразу прийшла на допомогу Дієвій армії, чим врятувала Директорію.
«З огляду на несприятливі обставини, що склалися на фронті Галицької армії (перевага сил на боці поляків, а головне - відсутність мушкетних і гарматних набоїв, а також надії в близькому часі дістати їх), уся ГА й Галицький уряд, починаючи з 15.VII, переходить на східний берег Збруча, цебто на Наддніпрянщину, щоб усі сили використати для спільної боротьби з большевиками і звільнити від них Наддніпрянську Україну. Питання ж про долю Галичини має бути передане на вирішення мирової конференції» - телеграма Начальної команди Української Галицької Армії у штаб Дієвої армії УНР, 15 липня 1919 року
Напередодні переходу до галицького командування неодноразово їздили Головний Отаман Симон Петлюра, військові та державні діячі УНР, окрім гострого опонента диктатури прем'єр-міністра УНР Бориса Мартоса. «9 липня наказний отаман Осецький і начальник штабу В.Тютюнник прийшли на засідання уряду в Кам'янці і заявили, що коли протягом 2-3 днів не прийде на підмогу Галицька армія, то ліквідація фронту буде неминуча», - описував у спогадах критичне становище УНР міністр внутрішніх справ Ісак Мазепа. Лише 15 липня Петрушевич віддав остаточний наказ про перехід Збруча. Затримка з прийняттям цього рішення призвела до втрати запасів нафти, бензину, солі, які не вдалося евакуювати.
16-17 липня 1919 року державні установи, армія та близько 100 тисяч цивільних біженців ЗО УНР перейшли через Збруч, що донедавна слугувала кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями, та опинилися на Поділлі поруч з Директорією, урядом та армією УНР. Після переходу УГА складалася з 12 піших і однієї кінної бригади чисельністю 50 тисяч вояків, суттєво доповнивши 10-тисячну Дієву армію. Рада народних міністрів УНР виділила 70 млн гривень на утримання УГА та 11 млн на допомогу біженцям. На бійців УГА були поширені норми забезпечення бійців Дієвої армії. На фоні дезорганізації тилу, неприхильного ставлення до галичан населення деяких подільських сіл, розпачу від втрати батьківщини траплялися випадки дезертирства галицьких стрільців.
«В той спосіб обі українські армії, галицька і наддніпрянська, найшлись силою обставин у т. зв. Камянець Подільському кітлі, замкнені з заходу поляками, а з півночі, сходу і півдня большевиками - у віддалі гарматнього стрілу від ворога. Був це вузький клаптик української землі, обмежений з півдня рікою Дністер, з заходу річкою Збруч, з півночі лінією - Городок - Ярмолинці-Бар, а зі сходу лінією - Ярошенка - Рахни - Вапнярка. Тут опинились обі українські армії і оба українські Уряди, Галицький і Наддніпрянський. Обі українські армії були в оплаканому стані - без зброї і технічного виряду, без муніції, харчів, взуття, мундурів і ліків. Обі в безнастанному відступі, здесятковані боями і форсовними маршами. До цих матеріяльних недостач долучились - загальний упадок бойового духа та безвиглядність критичного положення. Здавалось, що все пропало. Аж прийшла несподівана поміч, наша власна не чужа, з нашого таки нутра, з подільського чорнозему. Прийшло об'єднання обох українських армій - наддніпрянської і галицької» - сотник УГА Осип Станімір (1890-1971)
Якщо командування обох армій досить швидко знайшо порозуміння щодо актуальних бойових завдань і вже 29 липня Проскурів був звільнений, то політичного консенсусу досягнуто не було. До Кам'янця-Подільського, де знаходились державні установи УНР, разом з державним апаратом ЗО УНР прибув і Євген Петрушевич. Він висунув УНР вимоги проведення демократичної політики «без ухилів у бік радянства», відставки уряду Бориса Мартоса та ліквідації Міністерства у справах ЗО УНР. Директорія вимушено погодилася, проте і надалі між обома таборами існували політичні тертя тактичного і стратегічного характеру.
Перехід державних установ та армії ЗО УНР через Збруч став фактичним втіленням Акту злуки, який дозволив українським національним силам відвоювати Правобережну Україну і 30 серпня 1919 року звільнити Київ. Це, однак, не привело до тривалої консолідації їхніх зусиль: військові невдачі осені й різне бачення основних ворогів (для Директорії УНР такими були передусім більшовики і денікінці, для ЗО УНР - поляки) стали причиною таємних переговорів УГА і Збройних сил Півдня Росії, сепаратний договірміж якими 17 листопада 1919 року засвідчив остаточний розрив між ЗУНР і УНР.
Джерело: jnsm.com.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 130 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366