Поет-символіст Богдан-Ігор Антонич.

Геніальний лемко, «наше Божище», батяр, вічно юний співець; той, хто мав відвагу бути самим собою – все це про елітарного поета, якого не читала наша «еліта», про Богдана-Ігоря Антонича.

11-1-638
5 жовтня 1909 р. у с. Новиця на Лемківщині під «сивим небом» на землі вівса, ялівцю та лободи в родині греко-католицького священика Василя знайшовся хлопчик із подвійним іменем Богдан – Ігор, зі зміненим прізвищем. Справжнє прізвище Кіт батько змінив перед народженням єдиного сина. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту. Хлопчик народився слабеньким, хворобливим, але вважав своє дитинство сонячним ранком життя, яке почалося з лемківськими колисковими няньки.

Малому було п’ять рочків, коли родина Антоничів, ховаючись від війни, перебралася до Відня, де перебула чотири роки. У 1919 р. польська влада заарештувала батька, Богдан з мамою переїхали на Пряшівщину до материного рідного брата Олександра Волошиновича. Того ж року дядька за спробу об’єднання польської і словацької часток Лемківщини режим Пілсудського стратив. Переїзди, ув’язнення татка, страта дядька підривали крихке здоровя Богдана, він часто й важко хворів, тому мама не віддала дитя до школи, а найняла приватну вчительку, яка допомогла Антоничу здобути початкову освіту. Крім того він вчився грати на скрипці, малювати, віршувати лемківським діалектом.

Із середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича жили у селі Бортятин (тепер — Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Упродовж 1920–1928 рр. Богдан навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. Серед викладачів були проф. Володимир Чайківський, проф. Лев Ґец (згодом відомий український художник). З першого і до останнього класу Антонич був кращим учнем, він продовжував віршувати, але вже не рідною мовою, а польською. За гімназійні роки Богдан-Ігор перечитав польською всіх Нобелівських лауреатів. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови», – згадував однокласник Антонича, М. Кудлик. У цій єдиній на всю Лемківщину польській гімназії (українських тоді там взагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові.

Протягом 1928–1933 Антонич студіював у Львівському університеті Яна Казимира, на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Тут від лемківської говірки та польської Антонич повністю перейшов на українську мову. Вірші, ні «формули екстази» Богдан-Ігор Антонич зазвичай бачив уві сні; підхоплювався у пилу напівсну записував на папірчиках уривки думок, а увечері остаточно все переписував. «Гірке вино поезії мушу пити сам». Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні».

Почалось так: упився я
від перших власних строф похмілля.
Був тільки місяць дружбою
на мому з піснею весіллі.
Як сталось те, як задзвеніло,
сказать не вмів оцього вам би,
коли б так серце не горіло.
Так народились перші ямби.
Слова не тесані в гамарні,
слова, осріблені в вогні.
Складають радісні пісні
в весни заквітчаній друкарні.
22-річним студентом він випустив у світ першу збірку «Привітання життя». У рік захисту диплома магістра філософії Антонич видав збірку «Три перстені», за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. Антонич писав наукові роботи, отримав запрошення лишитися викладачем університеті на кафедрі болгарської мови. Він же вирішив присвятити себе виключно літературній праці, жити від гонорару до гонорару.
Крім того, він випробовував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», яку мав написати Антін Рудницький.
Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом із Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику. У 193б р. вийшла найбільша прижиттєва збірка Б-І. Антонича «Книга Лева».
От із історії однієї пісні, що почалася у цукерні «Оаза» на Руській вулиці. Тут влітку 1934 р. відбулася романтична зустріч Богдана-Ігоря Антонича з Ольгою Олійник, яка тоді ще вчилася в гімназії у Тернополі. А далі: шалене кохання, заручини та мрії про весілля.

Для Олечки
Антонич познайомився з майбутньою нареченою.
Послухай: б’є весільний бубон
і клени клоняться, мов пави.
В твоє волосся, моя люба,
заплівся місяць кучерявий.
Чому пригасла скрипка трохи,
чому тремтить твоя долоня?
Ніч срібним сяйвом, наче мохом,
обмотує підкови коням.
12 березня 1935

Надзвичайно скромний дівич ніяковів, знайомлячись із панянками, тому як правдивий батяр, Богдан-Ігор Антонич наносив візити ввічливості у заклад інтимної гостинності, що на вулиці Вірменській. Поет, який носив одяг незмінно чорного кольору, присвятив поезію «Назавжди» цьому закладу та його відвідувачам у «сивих пальтах», для яких 5 хвилин кохання, як «останній поцілунок долі».
«Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі.
І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Мужчини в сивих пальтах тонуть в синяві провулка,
і тінь замазує панни, мов образи затерті».
А трунок сумної поезії Леся Тельнюк поклала на музику і він щемно пригортається до душі.

Ольга Олійник скасувала заручини з нареченим, але забути Антонича не змогла: підготувала й видала збірку поезій коханого «Пісня про незнищенність матерії».

Antonych

6 липня 1937 р. у Львові помер 27-річний Антонич Богдан Ігор, український поет, прозаїк. Після перенесеної операції апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4. За радянців могилу не зберегли, завдяки Ірині та Ігореві Калинцям удалося встановити місце поховання генія.

Джерело:  uahistory.com

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 68 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366