5 квітня 1882 р. народився В’ячеслав Липинський.

В'ячеслав ЛипинськийВ'ячеслав Липинський народився 5 квітня 1882 року в селі Затурці на Волині у шляхетській родині. На жаль, з усієї родини тільки він один став українським патріотом. Здобув блискучу освіту: спочатку в Київській класичній гімназії, потім у Ягеллонському університеті в Кракові вивчав агрономію, у Женевському університеті — соціологію, знову в Кракові — історію. Живучи у своєму маєтку на Уманщині, вів агітацію за повернення до українства споляченої шляхти. 1909 року видав брошуру "Szlachta na Ukrainie". Працював у Галичині, коли вона була під владою Австро-Угорщини. Був членом НТШ у Львові. Сформувався як самостійник за­довго до 1917 року. Першу світову зустрів у Росії й був мобілізований як офіцер-кавалерист. У 1914 році перебував в армії Самсонова, яка зазнала поразки у Східній Пруссії. Захворів на сухоти, і його відпровадили в тилові частини.

У жовтні 1916 року Липинський потрапляє до Полтави. Тут він зустрів і Лютневу революцію 1917 року, і утворення Центральної Ради, що щиро вітав, але не поділяв соціалістичних ілюзій її діячів. Він хотів створити одне з перших українських національних збройних формувань, але підтримки у Генерального Секретаріату Центральної Ради не дістав. Як пізніше писав, для тодішніх провідників нації він залишався паном, поміщиком, який не виголошує демагогічних промов і не записався до партії есерів, що було характерним для діячів Центральної Ради.

За Гетьманату Липинський був послом України у Відні, залишався ним і за УНР, до червня 1919 р.

Його маєток, родинне гніздо, хами спалили. Липинський емігрує, живе здебільшого в Австрії. Тяжко хворий на сухоти, він не полишає ні наукової, ні громадської праці. Він залишився в історії засновником державницької школи в українській історіографії, теоретиком українського консерватизму й монархізму.

Із відстані часу видніше, де Липинський донкіхотствував, а де реально й дуже точно окреслив ті завдання, які українська нація не виконала ще й сьогодні.

Спадщина Липинського набуває особливого значення з огляду на проблеми цивілізаційного вибору України на сучасному етапі. Виявилося, що кардинальні зміни в економіці й духовній сфері неможливі без національної ідеї, ідеології й стратегії розвитку суспільства.

Але хамство чхало на ідею, традицію, закон. Характеристика політичного хамства в Україні, яку зробив Липинський, досі лишається актуальною: "Абсолютний брак любови до своєї громади, натомість любов тільки до себе, свого "я". Повна відсутність творчої синівської покори, натомість зарозумілість глупої пихи, що "греблі рве" і сама гине. Погорда до батька, коли він слабий, натомість рабство у чужого, коли він сильний — ось хамство, ось прикмета людей, що живуть на Українській Землі...

Прикметою українських людей єсть не само хамство, а ніким і нічим не обуздане хамство..." (В. Липинський, "Хам і Яфет").

Головною школою Липинського була українська історія й українська дійсність. Він із болем констатував, що самопоїдання анархічної провідної верстви погубили Русь Київську й Галицьку, Литовську державу й Козаччину і сучасну йому українську інтелігенцію (додамо — і сучасну нам).

Особливої ваги в сучасних умовах набувають сформульовані Липинським основоположні політичні категорії: національна ідея, територіальний патріотизм, державна незалежність.

П'ятьма підвалинами Української Держави, за Липинським, мають бути: аристократія, класократія, територіальний патріотизм, український консерватизм і релігійна етика.

Ми можемо бути більшою чи меншою мірою консерваторами, більшою чи меншою мірою демократами чи лібералами, але, мабуть, згодимося в одному: без постаті, яка б була арбітром нації, не вдасться впрягти в один гуж конфліктуючі угруповання, кожне з яких, як писав Липинський, вважає, що його позиція єдино правильна, а отже, вони тільки борються за владу і паплюжать один одного.

На думку Липинського, подолати внутрішні органічні слабкості українства та об'єднати українську націю найкраще можна на ґрунті територіального патріотизму, тобто пробудження почуття солідарності й єдності всіх постійних мешканців української землі, незалежно від їхнього етнічного походження, класової належності, віросповідання, культурного рівня. Почуття любові до рідного краю — української землі-годувальниці як до органічної цілості, вважав Липинський, є необхідною і єдиною можливістю того найріднішого у світі зв'язку людей, що називається нація. Він залишив нам критерій визначення того, хто є українцем, а хто — чужинцем: "Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією".

Липинський застерігав, що українська держава ніколи не відродиться, якщо консервативні елементи — ці найбільш освічені й генетично найбільш здатні до державної роботи верхні шари громадянства перейдуть у російський або польський табір. Сьогодні Україна втрачає найбільш освічених і здатних до культурної й державотворчої роботи людей уже тільки через ганебне ставлення хамів при владі до науки, культури, мистецтва, інформаційних технологій, винахідництва. Інтелект з України тікає не тільки через безробіття, а й через небажання споглядати "необуздане хамство" тих, які кладуть собі в кишені половину національного внутрішнього продукту, лицемірно заявляючи, що національна ідея не спрацювала.

Характеризуючи тогочасний стан, Липинський передбачив сьогодення: "Безнадійна й безвихідна ця наша внутрішня боротьба тому, що якби вдалось навіть сучасне покоління бувших багатих чи багатших... знищити, то куди дінуться ці мільйони, що провідники бідних при тій оказії награбували... Постає, отже, нове покоління багатих, що від старого різнитиметься тільки тим, що не матиме вже ніякої культури, ніякої традиції, крім хіба злодій­сякої... "

Візьмімо аграрне питання — основу основ національної економіки. Це питання гостро постало влітку 1917 року. Соціалістичні партії стали на шлях розколу селянства, яке вже мало потужну організацію — Селянську спілку, розділяючи його за класовою ознакою, висунувши ідею створення рад селянських депутатів. Селяни-власники (хуторяни — по-тодішньому, фермери — по-сучасному) почали створювати свої хліборобські організації.

На думку науковців, аграрне питання набуло гостроти тому, що в суспільстві почали домінувати "чорнопередільські" настрої: землю переділити, худобу – теж. До чого це призводить, бачимо на прикладі сьогодення. Розпаювали по три-чотири гектари землі, щоб потім її скупили латифундисти. Така ідея була і в 1917 році. Вона призвела до руйнування сільського господарства.

Улітку 1917 року в Лубнах відбувся селянський з’їзд, де хлібороби-власники створили свою партію. З'їзд прийняв проект програми, яку запросили відредагувати В. Липинського. Програма проголошувала самостійність і суверенність українського народу (це коли ще Цент­ральна Рада чіплялася за автономію). Земля мала залишатися за хліборобами і бути переданою у довічну власність, але без права перепродажу та подрібнення наділів. Інша частина земельного фонду — царські, династичні землі і т. ін., — мала бути поділена з правом купівлі й продажу. Держава повинна була зберігати регулюючий вплив в аграрних відносинах, не допускаючи як концентрації землі в одних руках, так і подрібнення земельних наділів.

З'їзд вимагав створення системи національної освіти рідною мовою, технічних навчальних закладів з української мовою навчання. Щодо форми політичного ладу, то Україна мала бути республікою із сильною президентською формою правління.

Прихильним до Української демократично-хліборобської партії, окрім В. Липинського, був М. Міхновський. І сьогодні життя показує правильність поглядів Липинського й Міхновського, а не соціалістів Центральної Ради, влада яких породила державне хамство, у якого, за словами Липинського, "зброєю — демагогія і брехня; мотором — злоба, зажерливість і пиха; тактикою — зрада, а суттю — порожнеча, пуста поза... "

На думку учасника "круглого столу" В. Ревегука, "нація ще остаточно не сформована, це по-перше, а по-друге, майже немає партій у класичному розумінні, тобто зі своєю ідеологією. Іде боротьба олігархічних кланів, і вона може призвести до повної анархії в Україні. Мав ра­цію Липинський: нам потрібно, щоб була сильна влада, яка формувала б націю. Влада має бути національною. Держава повинна мати національне обличчя".

Джерело: lokachi.h.com.ua

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 311 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "5 квітня 1882 р. народився В’ячеслав Липинський."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502