Лише раби поважають злодіїв і голосують за їх благополуччя.

3295Поки у жителів України не зміниться свідомість, країна буде котитися в прірву.

Жах, але факт: ми звикли (!) до того, що Україна посідає перше місце в світовому корупційному списку. Що наші повії хіба що в Арктиці не працюють. Що депутати крадуть мільйони з бюджету, при цьому безсоромно користуються усіма доступними пільгами. Втім, пільговиків у нас взагалі багато – 12 мільйонів. І нікого це не бентежить. Точніше – ніхто цим не обурюється.

Так, після Революції Гідності був певний зсув у свідомості рабів, яким набридло терпіти президента-колишнього зека і його, вибачте, хитродупу зграю. Однак багато хто з тих, хто вийшов на Майдан і не побоявся заявити про свої права на свободу і за розвиток держави в бік Європи, а не східного, кріпацького варіанту, тепер лежать в могилах. На жаль, саме такі, справжні патріоти своєї Батьківщини першими полягли в столиці під час сутичок з міліцією і зараз гинуть серед перших на передовій в Донбасі…

Жахливо уявити, що думають в останні секунди життя наші воїни. Але, згадуючи найсвітліші моменти свого життя і найближчих людей, на частку секунди бійці напевно думають і про те, що десь там, в мирному житті, жирують ті, хто послав їх на фронт.

А серед цих не смажених свиней і дітки високопоставлених чиновників (список легко знайти в Інтернеті), які відразу отримали так звану бронь, бо в них виявили чомусь невидимі, а буває, що й взагалі невідомі болячки. І їм «положено» їздити на золотих Кадиллаках, тому що в трамваї сидіти жорстко – не для їх, вибачте, розпещених дуп. Та й не панська це справа, так?

Коли народ почав ховати своїх солдатів, своїх синів, братів, чоловіків і батьків, крики про війну до переможного кінця якось стали стихати. І навіть волонтерський рух після виборів 2015 року почав стрімко втрачати обороти. А потім з'явилася злість. Злість на все і вся. І вона не могла не з'явитися, бо вже дістала немічність держави.

Однак однією злості з пляшкою дешевої горілки і кількою на кухні мало. Того самого раба, якого треба по краплі з себе видавлювати, ми не знищили. Ми навпаки – його нагодували і напоїли. І подвійно прикро, що таке відбувається і з тими, хто повернувся з війни живим і неушкодженим.

- Що там з сусідом-братом-сватом-кумом?

- Та так, п'є знову, турбується за країну...

Знайомий діалог? Адже подібне відбувається не тільки в Дніпропетровську і його околицях. Це – пасивний бич країни. Країни, в якій як і раніше вважають, що повідомити правоохоронним органам про злодіїв і хабарників – це «стукачество» і не благородний вчинок. І раби мовчать. Та не тому, що бояться, а тому що вважають: на його місці міг би опинитися і я. Ось у чому жах!

Тому і процвітають корупціонери всіх мастей. І продовжують сидіти у народу на шиї. Ось вони – 40-річні генерали, які все життя охороняли заштатний об'єктик. Міністри в економ-класі, що викликають дикий захват у офісних хом'ячків, які пороху не нюхали. Неодноразово переобрані плебсом мери, чиї рила вже ні в одну державну годівницю не поміщаються. І цей самий плебс, вічні раби, готові віддавати на виборах свої голоси і дерти горлянку за дитячий майданчик, відремонтований під’їзд, безкоштовну маршрутку  або обладнану трамвайну зупинку, побудовану за їх же гроші, тобто за рахунок збору податків. Побудовану найнятим ними працівником – мером, губернатором або депутатом, якого «планктон» мало не зводить до рангу святих за мінімум виконаної роботи.

Люди, навіть ті, яким пощастило побачити своїми очима Західну Європу або Сполучені Штати, просто не знають як це – жити в рідній країні краще і бути вільними. Ми як і раніше навіть боїмося звернутися за допомогою до поліцейського, який (а основна маса цього досі не розуміє) зобов'язаний працювати на нас і захищати нас від злочинців, тому що саме ми йому, правоохоронцю, платимо.

У підсумку більшість залишається на боці уявній, штучно створеної і обіцяної «на століття» стабільності чи покращення.

Ні, нас ще дратують чотиризначні цифри в рахунках за комунальні послуги. Але лише одиниці, такі, наприклад, як сотник Парасюк, здатні прилюдно врізати по нахабній морді тим, хто цього заслуговує. Не кричати «Геть!», розмахуючи люб'язно наданим спонсором плакатом, а саме дати з ноги по знахабнілій пиці. Інакше у нас нічого змінити не вийде. Інакше і в майбутньому на нагріті місця будуть приходити нові злодії і брехуни.

А брехня – це і є диявол. І залишається лише дивуватися, чому на Великдень наші храми переповнені, але вбити в собі кріпака раби Божі досі не поспішають. Амінь.

 

З повагою, Віктор Романенко, голова ГО «Майдан Січеслав-Дніпро»

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 290 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "Лише раби поважають злодіїв і голосують за їх благополуччя."

Увійти, щоб залишити відгук.

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380992161366