Ми ще говоримо російською мовою, але думаємо вже українською

376933_426331397418432_1537836762_nМаємо маленьку, але вкрай важливу перемогу: мода на рідну мову стрімко поширюється по всій Україні.

Безумовно, рідна мова – саме та, за допомогою якої людина думає. Або, поправимо ми, - її змусили думати.

На превеликий жаль, царська, а потім радянська влада і її криваві пропагандисти впродовж багатьох років спромоглися придушити народну пам'ять і, зокрема, українську мову, чисті зразки якої ледь зберігалися в далеких селах та хуторах. Що вже казати про великі міста – особливо на сході країни, де українську якщо не забули повністю, то вважали чимось провінційним, а її етнічних носіїв уявляли ледве не відсталими людьми.

З набуттям незалежності влада навіть не намагалася виправити становище в даній сфері. Замість цього майже 25 років браталися с Росією. Добраталися. Книги, журнали і газети українською мовою хоч і видавали, але продавалися вони погано. Погано, тому що фактично половину громадян молодої держави просто привчили говорити і думати російською мовою.

 

До речі, саме через таку ломку у свідомості людей і з'явився неприємний і ріжучий вуха суржик, таке собі есперанто, перевести з якого навряд чи здатні були б навіть маститі іноземні лінгвісти і поліглоти.

Але, схоже, ситуація таки змінюється на краще. Причому багато в чому це стало можливим після російської інтервенції, коли від рук окупантів почали гинути українські солдати і офіцери.

Тобто переходити з мови ворога на рідну співучу (згадали, що після італійської українська – найспівуча у світі?) стали не завдяки діям влади та роботі патріотів, а з метою самозбереження, самоідентифікації та протидії зовнішньому агресору. Це – факт.

Іншими словами, нація, нарешті, прокинулася. Багато ЗМІ почали хоча й дуже гальмуючи, але згадувати українську, рідну мову. Активізувалися не лише журналісти, а й поети і письменники. Розмовляти українською мовою навіть стало модно, та й, погодьтеся: саме так ти й починаєш відчувати, що в тобі живе частинка народу, живе країна.

Наразі у російськомовних Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Запоріжжі та інших містах східної частини держави з'явилися безліч організацій, які відкривають безкоштовні курси з української мови. Батьки все частіше спілкуються з маленькими дітками рідною мовою. Люди середнього віку згадали, чому їх вчили в школі, і нехай не завжди правильно, але крок за кроком намагаються використовувати українську. Дехто робить це тільки тому, щоб Путіна знудило? Буває…

Так, українізація набирає обертів. І, звичайно, важливо не переборщити, як кажуть. Не кидатися з кулаками на кожну російськомовну людину.

Скажімо, до нас в організацію  за допомогою досить часто приходять такі люди. Але допомагаючи вирішити їм свої проблеми, ми не звертаємо уваги на мову спілкування. У той же час вдвічі приємно робити добро відвідувачам, якщо вони розмовляють або хоча б намагаються розмовляти українською мовою.

І нехай вороги у нас не тільки гроблять Донбас і Луганщину, а й міцно засіли в Інтернеті, в соціальних мережах, де ллють бруд на все, що пов'язано з Україною, не забуваючи окрему увагу і частину своєї жовчі виділити безпосередньо для нашої мови. Час нас розсудить, винних Бог покарає, а клавіатури з російськими літерами незабаром взагалі зникнуть з полиць магазинів... Ось так вам, «любі брати»!

Зараз, за даними статистики, майже 90 відсотків шкіл у державі проводять навчання українською мовою, але, сподіваюся, скоро ця цифра збільшиться до сотні. Так, багато студентів і школярів досі під час відпочинку, у побуті та вдома говорять російською. Але на їх руках жовто-блакитні фенечки, їх одяг має українську символіку. Та й вишиванка не випадково стала модним трендом. До того ж, як відомо, з 2005-го по 2011 рік кількість громадян, які вдома користуються виключно українською, збільшилася на 5 мільйонів. А зараз на дворі 2015 рік. Ось і прикиньте. І це – вже перемога. Перемога кожного дня.

А війна ... Коли-небудь вона проклята закінчиться. Змовкнуть розриви куль, мін і снарядів, а мова – залишиться. Народ залишиться. Незломлена і відроджена нація, здатна навіть на мовному рівні воювати з найстрашнішою армією світу.

На останок анекдот у тему:
Що ви кажете? Де «останівка»? Напевно, десь там. А зупинка – так ось вона, москалику. Приїхали. )))

 

Член правління ГО «Майдан Січеслав-Дніпро» - Вероніка КОМІССАР

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
Метки текущей записи: , ,
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 472 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "Ми ще говоримо російською мовою, але думаємо вже українською"

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502