Ми здатні на більше, або хто нас врятує від себе.

image001

Незабаром відбудеться річниця розстрілу активістів на Майдані в Києві, і я, схиляючи голову перед загиблими за європейське майбутнє нашої Батьківщини активістами та тими, хто поклав своє життя  на сході України і тими хто і зараз боронить нас від московитів, хотів поміркувати над питанням, що ж змінилося після Революції Гідності та чи ближчою до омріяної Європи стала наша Нація .

Чотири року тому нова демократична (як вони самі себе називають) політична еліта, що майже весь період Незалежності України набивала шишаки в опозиції, вривається у владні кабінети на хвилі національного підйому та на фоні війни з північним окупантом і починає декларувати амбіційні плани щодо безальтернативного європейського майбутнього нашої держави. На парламентських виборах перемагають проєвропейські сили, а президентом стає людина, що отримала на виборах більше ніж 50% підтримки виборців. Оголошується війна з корупцією, майже у всіх силових структурах задекларовано реформи, що підтримуються та фінансуються нашими європейськими партнерами. Здавалось би все – українці нарешті отримали владу, що буде захищати  в першу чергу народ та плідно працювати на благо нашої неньки.

image002

Та от минає час і перші сумніви закрадаються в серця українців – задекларована війна з корумпованими чиновниками та суддями часів Януковича входить у стадію «холодної» - влада дуже кволо проводить розслідування щодо злочинів на Майдані і як результат за три роки майже ніхто не покараний, а ми з вами й досі не знаємо прізвищ тих покидьків, що вбивали найкращих синів України в середині лютого 2014 року.

Судді, які сотнями кидали майданівців за грати у 2013-му відбулися легким переляком та й досі залишаються там де вони були при Януковичу, тепер вони «патріоти» і вправно обслуговують нових «господарів».

Минає ще якийсь час, стан економіки починає непокоїти навіть тих, хто твердо стояв на ногах при будь-якій владі, з екранів ТБ нас запевняють, що треба терпіти заради єдиної Великої Мети – європейського визнання України. Всі непопулярні закони пояснюються жорсткими умовами МВФ або ЄС, та під цим прикриттям починається справжні лабораторні випробування на витривалість, як матеріального так і морального стану наших громадян.

Засідання Верховної Ради починають нагадувати фрік-шоу для душевнохворих- колишні регіонали нестримувані більше залізною рукою «Баті» нарешті можуть повністю відповідати уявленню про себе суспільства (вживати наркотичні препарати на засіданнях, лаятися, тоб то бути ненажерливою худобою і повністю відповідати вимогам своїх виборців), а так звані демократи влаштовувати від засідання до засідання справжні рольові ігрища на тему «Хто більше любить Україну».

Видовище, що замінює людям їжу та добробут, завдяки свободі слова стають наглядним посібником того, чому нам ще рано думати про ЄС. Ніхто не дасть «безвіз» громадянам, які з року у рік обирають собі таких представників.

Апофеозом всього цього стають оприлюднені Е-Декларації можновладців наприкінці минулого року – мільйони доларів готівкою, задекларовані чиновниками найвищого гатунку, робить заяви про «затягування поясів» абсурдними. В той час коли наші хлопці віддають свої життя за Україну на Донбасі, «чинуші» чахнуть над златом та просять нас віддати останнє і терпіти…

image003

Революція захлинулася, ми ще занадто слабкі, як Нація, щоб протистояти «системі», яка майже сто років володарює на цій землі. Приходять нові обличчя з сяючими від ентузіазму очима, а через рік-другий в тих очах вже і натяку немає на вогник змін на благо суспільства. Байдужість та жадібність виблискує з оченят нового чиновника, що роблять їх такими схожими на очі попередника.

Процеси, що наразі відбуваються в нашій державі наглядно демонструють все вищесказане – люди, що дійсно хочуть змінити систему та змусити її працювати для людей, а не навпаки, виштовхуються з неї, як ворожа форма існування. Згадайте іноземних фахівців, що встигли попрацювати в Україні за час президенства П. Порошенка – Саакашвілі, Деканоідзе, Абрамавічюс – всі вони були успішними реформаторами у себе на Батьківщині, але «українська система влади» виявилась нездоланим супротивником для політиків з європейським підходом до справи..

 

Є і локальні приклади того як «система» позбавляється тих, хто не хоче змінюватися та коритися їй.

Так, в нашому рідному Дніпрі, здавалось би, після перемоги Б. Філатова усі сподівання про-європейськи налаштованої частини міста будуть неодмінно виправдані і ми нарешті побачимо у міській владі обличчя, що є беззаперечними авторитетами серед городян.

Нещодавнім прикладом, став один з відомих у місті активістів, який не на словах захищав нашу країну від московської навали зі зброєю у руках, а наразі відстоює інтереси дніпрян як громадський діяч. Людина чесно та об’єктивно висвітлювала проблеми міста та недоліки у роботі команди Філатова . Та система не любить коли її критикують – здавалось би невинний та справедливий пост про недоречність нагородження медалями під час проведення офіційних заходів міської влади, викликає шалену печію у тих, хто вже прилаштувався до «системи» і став причиною звільнення його з посади, викликавши шквал неадекватного галасу « системних ботів».

Також в цьому контексті згадується В. Богоніс, який боровся із «системою» на Майдані, а наразі продовжує свою боротьбу на посту очільника патрульної поліції Дніпра, якому з першого ж дня роботи у поліції старі «мєнти», що обслуговують «систему», намагаються підставити підніжку. Через його принципову позицію  та намагаються завадити йому в його прагненні змусити правоохоронну систему працювати для українців, а не слугувати щитом для влади. В останні місяці напади на Володимира Богоніса почастішали, а це означає тільки те, що він все робить правильно.

image006

 

Ми ж, українці, маючи запальний характер дуже швидко заспокоюємося та майже ніколи не доводимо справи до кінця. Всю нашу історію ми доводили своє право на те, щоб бути повноцінним членом європейської сім’ї та жодного разу нам не вдалося побороти «систему», що міцно та надійно закріпилася у наших головах.

Так і після Майдану більшість подумала, що справу зроблену та повернулися додому з відчуттям виконаного обов'язку. Дехто став частиною «системи», дехто продовжує купатися в промінні «майданівської слави» і втратив відчуття реальності… «Система» міцнішає, бо війна на Сході відволікає на себе тих, хто готовий боротися проти неї до останнього…

Але ж не все так погано, після Майдану ми отримали Нову патрульну поліцію, яка потроху змінює ставлення людей до правоохоронців, в наших школах та дитячих садочках кожного дня лунає Гімн України, вишиванки стали модними, а «ультрас» - героями.

Любити Україну стало легше… Ми на початку шляху відродження нашої Батьківщини, і дуже важливо не кинути все напризволяще та довести справу до кінця.. Ми всі здатні на більше!!!

Бережи Господь Дніпро та Слава Україні!!!

З повагою та впевненістю у майбутньому, голова ГО «Дніпро-місто патріотів», Ігор Кабанюк.

Офіційна сторінка ГО "Майдан Січеслав-Дніпро" у Фейсбуці! Приєднуйтесь!

Опубликовано Громадська організація "Майдан Січеслав-Дніпро" 9 июня 2017 г.
 
 

Сподобалася стаття? Підпишіться на RSS.

Стаття прочитана 236 раз(ів).
 
Ще з цієї рубрики:
Тут ви можете написати коментар до запису "Ми здатні на більше, або хто нас врятує від себе."

* Текст коментаря
* Обов'язкові поля для заповнення

Архіви
Наші партнери
ГО «Нове бачення»

ГО «Сила Майбутнього»

ГО «Екодніпро Стандарт»

ГО «Суспільство проти свавілля»,

ГО «Характерник» м. Павлоград

Читати нас
Контакти
e-mail:

maidan-sicheslav@i.ua

т.: +380687755502